ВІД АВТОРА
МАЙЖЕ КАЗОЧКА
Був собі, жив собі птах. Лелека. Красивий, великий, мудрий. І… надзвичайно незвичайний. У вирій ніколи не літав. Коли ще був маленьким, його відцуралися батьки, і він обрав осілий спосіб життя. Понад сімнадцять років приходив до мого двору погостювати. Влітку і взимку стукав дзьобом у двері – нагадував, що час уже снідати або вечеряти. Траплялося, що я лежав хворий і не міг вийти до нього з частуванням, тоді бузько чалапав кругом хати, заглядав у вікна.
– Скільки ж можна хворіти?!
Якщо ж, одужавши, я відлучався у творчі відрядження, мій крилатий охоронець ревно стеріг обійстя, відганяючи непроханих зайд сичаннями, погрозливо розпростерши крила, кидався навперейми чужому півневі чи індикові.
– Геть з мого двору!
Мою ж появу вітав бентежним клекотом, закинувши голову до плечей, ніби сповіщав сусідам: «Кле-кле-кле-ец повернувся!».
Загледівши, що хатні двері відчинені, Борис (так звався птах) заходив на помешкання,брав з моїх рук ласощі, потім зітхав, мовби скаржився на свою сирітську долю. За багатолітнє спілкування ми навчилися розуміти мову один одного: я пташину, він - людську:
– Боруню, будеш свіженького млинця їсти?
– Та-та-та-ак! - радо відгукувався гість.
В тому та-таканні мені вчувалася якась невимовна поетичність, чарівний звукопис, неповторна ритмомелодика. А що, як спробувати перекласти ці безсловесні вірші з лелечого голосу на українську мову! - крутилася мені в голові зухвала думка.
А й справді! - якогось вересневого вечора з-під пера почали висовуватись рядочки Борисових монологів:
У чорно-білім негліже
Заходжу в двір пустельний.
Не гріє світу літо вже,
Тай осінь теж – не вельми.
Я б дерунів тепленьких з'їв.
З гостинних рук Миколи.
Люблю після привітних слів
Піймати в дзьоб смаколик.
Відтак поволеньки народилася книжечка поезій “Одкровення від Бориса”. А нині проситься до ваших рук і оце “Здивоване озеро”. Тексти в збірці вписані теж переважно із лелечих мотивів.
Читайте, любі мої подолянчики й подоляночки, та уявляйте: стоїть цибатий бузько на порозі сільської хати, махає крилом і декламує синичкам та горобчикам свої поетичні мініатюри. Та так проникливо,та так пронизливо, що їх почули аж в далекій Португалії. Не просто почули, а й вподобали тамтешні мешканці – вихідці з України. Подружжя Ліщуків - тітонька Валентина та дядечко Ігор – виділили із свого сімейного бюджету кошти на видання нашого нового книженяти. Читайте, декламуйте і... Давайте дружно гукнемо землякам-благодійникам “Дякуємо за одкровення лелечі для української малечі!”.
От-так!!! Може, нас почують ще й португальські школярики. Хай і вони вчаться читати українською та ростуть здорові. Всього їм і вам самого тварчого!
Щиро Ваш – Микола КЛЕЦ
ЇДЕ З БАЗАРУ ОСІНЬ
МАЛЕНЬКА ЛІРИКА
В Гаю
Зима вже близько-близенько.
В осені - безліч клопотів.
Вітер червоним листям
Латає березам чоботи.
ЗА МОТИВОМ “ЛІСОВОЇ ПІСНІ”
Ще у липні Лукаш
Понакошував трав
І вербичкам укрив
Сіном ніженьки босі,
А настане зима,
То вербиці щодня
Прямо з рук
Годуватимуть лосів.
БАБИНЕ ЛІТО
Не зима, не біда, -
Не журітеся,
Пахне сонцем вода -
Можна грітися.
І не сніг біля ніг
Ваших вабиться -
Білий сон, сивий сміх -
Літо бабиться.
Чуб до неба, як дим,
В'ється-кільчиться.
Намилуйтеся ним –
Зваба кінчиться:
Буде дощик, як душ
З хмарки-решетця,
Літо сяде на кущ
І причешиться
ГОСТИННІСТЬ
Їде з базару осінь,
Править конем лелека.
Стерлись у возі осі -
Дорога була далека.
Діти танцюють тосі:
«Дай нам гостинця, осінь!»
Осені дітись ніде -
Осінь з базару їде.
ПРОГНОЗ
Милом воронячим вечір намилиться
І горілиць попливе через став.
Пришкандибає дощик на милицях:
- Як же ти, дощику, ніжку зламав?
- З неба упав...
ГЛЯНЬ!
Розбудили село дикі гуси,
Легіт ледь позіхнув на ставу,
Де сухенька верба, мов бабуся, -
Грабельками згрібає траву.
Зграя лине на південь невпинно,
Лиш над ставом аж скрякнув вожак:
- Глянь! Хмарину, як рідну дитину,
Дуб гойдає на дужих руках.
БЛАЖЕННИЙ ВЕЧІР
Броніславу Грищукові, який з маленького хлопчика
виріс у великого письменника
Прийшов вечір, ліг знадвору:
- Хочу спати. Дайте ковдру!..
Лежить вечір, лежить босий,
Ніхто ковдру не виносить.
– Як же тебе, - кажуть, - вкрити,
Як ти чорний та невмитий!
...Прийшла нічка, прийшла мила,
Постелила, ще й укрила:
– Хоч він чорний, хоч він карий,
Але він мені до пари.
НА ПАСОБИЩІ
З осоки жовті коси,
Із шипшини намисто -
Ходить греблею осінь
На нічне пасовисько.
Стригунів - гей! - розгонить
Батіжечком багряним,
Поки місяць, мов конюх,
Спить в копиці туману.
А над ним з небосхилу,
Мов лякливі лошиці,
Сонно голову хилять
Возові Ведмедиці.
Форкнув кінь – і не стало
Звуку жодного, лишень
Дуб-рибалка над ставом
Ловить вудками тишу.
ЗАЙЧИКОВЕ ТАКСІ
(Уривок із казки)
Ішла кішка з гаю пішки,
Натомила ніжки трішки,
їхав зайчик на лозині -
Хвацько! - як на лімузині.
Зупинив свою лозу:
– Сідай, кицю, підвезу!
Мчить лоза - аж гай шумить!
Кицька вдома вже за мить.
Занявчали тьоті-коті:
– Муська їде на “тойоті”!!!
Стрів їх тато Ловеласно:
– Як домчала, доню?
– Класно!
А зайко додав тактовно:
– Класно, та ще й безкоштовно!
З кухні - голос Няви-мами:
– Заєньку, вечеряй з нами!
Татко також муркнув:
– Слиш, я піймав свіженьку миш!
Хвацький зайчик біля тину
Круто розвернув лозину,
Ґречно поклонився їм:
– Дякую! Мишей не їм!
В гай погнав своє “таксі” –
Сині іскри по росі.
В гаї блимнув “стоп-сигналом”
І пішов пішком помалу.
ЗВІДКИ В ДУБА
ДОВГОЛІТТЯ?
(Уривок)
Вечоріє далина,
Гаєм котиться луна.
Всі прислухались до звуку:
«Ку-ку! Куку-куку!»
Зайцю мовила козуля:
- Це літа кує зозуля.
Бач', он дуб за кілька кроків,
Має він вже триста років! -
Бо кує зозулька в гаї,
Дуб завжди допомагає.
Стомиться зигзиця вже,
Дуб їй кузню стереже
І шепоче ніжно,тихо:
- Спи, маленька ковалихо...
До ковадла сам стає
І літа собі кує.
А ВИ НЕ ЧУЛИ?
Надрубане дерево плаче,
Підстрілений птах кугиче:
Людиною бути найважче,
Доброю - втричі...
БЕНТЕЖНІ ЗВУКИ
Чути хвіртки скрип-рип,
Хтось від поля стриб-диб.
В золотих чобітках
На промінчиках-ногах.
Гуп-гуп! – до дверей,
Острах душу бере.
Клямц-клямц! – відчини!
Серце – трьох! – в дівчини:
– Леле! Місяцю, ти?
– Дозволь, зоре, зайти!
ЯЛИНОВІ ГОЛОСИ
По радіо вчув, як говорять дельфіни.
А якось, забрівши до лісу вночі,
Прислухався - ой! - розмовляли ялини
В своєму скрипучо-деревнім ключі:
– В трище холодний, - одна прошептала.
Побідкалась інша: “Стара я вже стала!”
А наймолодша здригалась невпинно:
“Біда! Заблукала в ялинах людина!”
ЧОМУ ГОРОБЧИК –
ПТАХ ОСІДЛИЙ?
День почався в ластівки
З льотної гімнастики.
Горобця збудила: “Братку!
Вилітай на фіззарядку!”
А ледащо глипнув очком
И знову вивернувся бочком.
Лінькувато мовив: “Ч-чив!
Я іще не відпочив!”
Та й проспав цей птах таки
Виліт свій до Африки.
Щозими шука невдаха
Теплий рай під нашим дахом.
ПІСЕНЬКА ПРО КОЗУ
Узяла коза білета на балет,
Прикріпила до берета амулет,
Золоті сережки-махи при вухах,
Босоніжки цок-тарахи на ногах.
Почепив їй цап на роги оберіг:
“Не спіткнися об пороги!” – застеріг.
Йти на двох ногах красуні – то гриза.
Вигинається козуля, як лоза.
ПРИДОРОЖНЕ УЗЛІССЯ
Тремтять дерева - голі діти,
Сльота - не мама.
Сніжинка рада б їх зігріти,
Та радість тане...
Циклон з-за лісу хмари тягне –
Деревам пальта,
Бо ж дощ вискубує останнє
Тепло з асфальту.
ПОРОША
Ялини вуха нашорошили:
“Пороша випала хорош-ша...”
Почув це голубий струмочок,
Із лісу вискочив, побіг,
І лапками розкидав сніг.
БІЛЯ ЛІСНИКОВОЇ СТОРОЖКИ
Замело подвір'ячко, завіяло.
Попід тином кучугури – покотом,
Наче хто сувої хутра білого
На жердини довгі понамотував.
Дятел гострим дзьобом, наче голкою,
Скріплює на дубі снігу клаптики –
Ніби шиє теплу шубу вовкові,
Ніби – зайцям кожушки й халатики.
НІЧНІ ВІКНА
З хати в обійми ночі
Вийшов. Сніги. Не спиться.
Світяться вікна, мов очі
Білої ведмедиці.
ВІЧ-НА-ВІЧ З СОБОЮ
Фрагменти втраченої поеми “Природолюб”
1.
“З природою на самоті
Тобі не буде одиноко!..”
– автограф,
який найбільше подобається моїм
юним читачам.
Зникаю в лісовому передранні –
Пахучий край дикоростучих трав...
Суха верба скрипить, неначе брама,
З якої в світ Адам примандрував.
В рослини кожної тут клопіт і мета є –
Росте, цвіте і крізь бентеги дим
Немов тебе стурбовано питає:
Чого прийшов? І що ти за один?..
2.
..Спитає дуб: “Хто ти єси?” –
Йому у корінь поклонюсь:
“Я – промінь з крапельки роси –
В людську подобу обернувсь”.
Поспівчуває мені звір:
“Ну як же ти при двох ногах!?”
А сокіл подарує зір
І скрикне: “Жаль, що ти не птах!”
Криничка схлипне від жалю.
Зітхне земля: “Що хоч' проси!”
Я мовчки голову схилю
І щезну в крапельці роси.
ЗДИВОВАНЕ ОЗЕРО
Виринув місяць. У піднебессі
Щось пролетіло надзагадкове.
Хмарка за обрій зникла, мов Нессі,
Тільки над озером сяйво шовкове.
Перезирнулися зірки між собою,
Перешептались вітри в очереті.
Озеро дивиться оком-водою –
Нби я щойно з'явивсь на планеті.
НАБЛИЖЕННЯ ДО ТРІЙЦІ
Озерцю липа уклонилась,
Всміхнувся ранок їй з води.
Очеретам ще б нічка снилась,
Та вітерець їх розбудив.
Світ пахне раєм. Слово честі!
Таке божественне усе...
Сонячних зайчиків на плесі
Зелена п'ятниця пасе.
МОБ ГОЛОС ЛНГЕЛА
(Уривок)
Обсіли сутінки, немов курчата квочку,
Мазоха-кицька треться біля ніг.
Гаптує бабця правнукам сорочки –
Пірнає голка в перкалевий сніг,
А виринають квіти, квіти, квіти...
Мов голос ангела озвучує життя:
Носіть побожно, українські діти,
У вишитті бабусь ваших життя!
КРУК КРОКУЄ НА УРОК
СКОРОМОВКИ
ЦІПОК
У цапка міцний ціпок,
Сміло ходить в ліс цапок,
Вовк вітається з цапком,
Бо цапок іде з ціпком.
ЖАБЧИН БІЗНЕС
Сіла жабка у квітки,
Продає жукам квитки.
Лізе жук до квіток,
Жаба: “Ква! Купуй квиток!”
Просить бджілонька метка:
“Пусти мене без квитка,
Я всі квіти облечу,
Тобі медом заплачу!”
Жук повзе, бджола літає –
Жабчин бізнес процвітає.
ПРИБУЗЬКІ ДРУЗІ
Брів Бровко, брів,
До броду добрів,
Там Рябка стрів
В реп'яхах до брів…
Ох і раді, ох! –
Вбрід пішли удвох.
Схвилювався Буг,
Що в Бровка є друг.
БІЛЯ БУГУ
Біля Бугу бугаєць –
Білобрисий був боєць:
Бився, буцався, брикав,
Бурого боров бика...
Берегом баранчик брів,
Бачить – бій богатирів,
Бекнув: “Баста, бугаюри,
Білобрисий, білобурий,
Бовтають Бугові баюри!”
ДИВИНА
Ой на річці дивина! –
Сом зробив собі човна,
Бо уже старому сому
Важко плавати самому.
А тепер він день при дні
Буде плавати в човні,
Ще й підвозити малят
В “Рибсадочок” і назад.
ОЛІНА ЛЬОЛЯ
Одягнула киця льолю,
Розпустила парасолю –
Поки Оля буде спати,
Киця в сад піде гуляти.
Встала рано-вранці Оля:
“Не моя це, каже, – льоля!”
…Киця по саду ходила
Олі льолю заросила.
СІНОСИНЬ
Сіном сіни
Сповнив син
Сяє сіна
Синя синь.
Сіням сонно –
Сплять сини!
Сині сину
Сняться сни.
ВЗУТИЙ ТРАКТОР
Взув залізні траки трактор,
І поїхав трактор трактом.
А як виїхав на трап,
Став лічити кожен трак.
Якщо трактор трака втратить,
То по трапу не потрапить.
КОМАРИКІВ СОН
Раз комарик вклався спати
І вві сні почав кричати...
Весь тремтів і горів
Всі гадали – захворів...
А йому приснився сон,
Що його кусає... слон,
І усі кричать: “Ура!
Слон кусає комара!”
СХОВАВСЯ
Ледве-ледве крапнув дощик –
Кошеня стрибнуло в кошик.
Заховалось в кошику
Кошеня від дощику.
Але дощик як пішов! –
Зразу котика знайшов.
РАХІВНИКИ-ЖУРАВЛИКИ
Журавель літав по світу
І здобув таку освіту:
Вчить журавленят літати
І в польоті рахувати.
Над селом зробили круг:
– Скільки буде, діти?
- Кру-у!..
КУШТУВАННЯ
Кішка кашку куштувала,
Кашка кішці коштувала:
Круподеру - крупів короб,
Кашовару - кльовий короп.
Кашовар кота картав,
Коли коропа картав,
Коли коропа кіт крав.
ЗАВЗЯТИЙ КРУК
Робить крук за кроком крок –
Крук крокує на урок.
Поспішає в школу крук -
Аж гримить довкола брук
Журавлям гукає: «Кру-у!
Вам в освіті дзьоба втру!
Кроком-ать! Кроком-ать!
Буду вчитися на “п'ять”.
ВЕСНЯНА ЛІЧИЛКА
Шпак-шпачок, шпак-шпачок
Скільки в тебе діточок?..
На шпаківню шпак присів:
“Фсі-є! Фсі-є!” – просвистів.
– Шпаче-шпаче, не лукав,
Ти не всіх порахував!..
Знову шпак почав свистати –
Вперше, вдруге, втретє... Вп'яте!
Здогадалися малята:
– Раз, два, три, чотири, п'ять! –
У шпаківні пташенят.
БУЗЬКОВА РІДНЯ
Посадив бузьок
Бузику й бузок,
І сказав баском
Бузині з бузком:
– Так ростіть рядком,
Як сестра з братком,
Бо від цього дня
Ви мені… рідня!
КОСОВИЦЯ
Коса козі просо косить,
Просо косу дуже просить:
– Коси-коси мене, косо,
Рівнесенько, а не косо.
Коса косить, просо просить,
Козенятко снопи носить.
ВІТРЯНИЙ МЛИН
Жарт до казки “Веселі кашоблуди”
Ставить тин Мартин,
А за тином - млин.
Бо везуть п'ять кіз
Проса цілий віз,
З річки свисне рак –
Зашумить вітряк,
Змеле просо цап
Козам на “пенцак”.
Їм старий кажан
Зварить каші чан.
Прийде з школи грак
І наїсться всмак.
Скаже кіт Мартин:
– Грак мені – як син!
Бо хто кашу їсть, –
Мій найкращий гість.
.jpg)
(1).jpg)
На початок
Версія для друку
.jpg)
.png)
.png)
.jpg)
.jpg)
