– Шпак-шпачок! Шпак-шпачок!
Скільки в тебе діточок?

На шпаківню шпак присів:
“Фсіє, фсіє!” – просвистів.

– Шпаче-шпаче, не лукав –
Ти не “Фсіх” порахував.

“Фсіє!” – шпак свистить затято.
“Фсіє!” – вдруге, втретє... вп'яте!

Ще й присвистує: “Фсіф'ять!
Фсіє, фсіє, фсієф'ять!”

А ми хором теє “Ф'ять”
Перемножуєм на п'ять,

І виходить, що шпачок
Має діток “п'ятачок”

Шпак-шпачок, шпак-шпачок
Має діток “п'ятачок”!!!!!

Раз-два-три-чотири-п'ять –
В пух зарилися і сплять.

ГАЇВОЧКА
(гра)
– Гай-гай, часу не гай! –
Хто почув – бігай у гай.
Той, хто добіжить до гаю,
Каже: “Я часу не гаю”.
Хто не побіжить у гай,
Той гукатиме: “Гай-гай!..”
(І зажмуриться нехай)

КРУК ЗАСПАВ
Робить крук за кроком крок,
Крук крокує на урок.
Поспішає в школу крук –
Аж гримить навколо брук.

Вслід ворона докоря:
“Ти ж забувся букваря!”
Стрілись галки: “Кар! Ха-ха!
І не вмився – кар! – сплюха!”

СМІЛИВЕЦЬ
У цапка міцний ціпок –
Сміло ходить в ліс цапок:
Вовк вітається з цапком,
Бо цапок іде з ціпком.

БУЗЬОК
Посадив бузьок
Бузину й бузок.
І сказав баском
Бузині з бузком:

– Так ростіть у ряд,
Як сестра і брат,
Бо від цього дня
Ви мені – рідня.

СОНЯЧНІ ДОЩИКИ
1. ЦІЛИТЕЛЬ
Вухо простудив лопух.
Плаче, бідний, аж запух.
Горобці йому говорять:
– У лікарню йди. До “лора”!
– Як – іди? Я ж в землю вріс!
Підплива лопух від сліз.
З неба дощ гукнув:
– Лопушко!
Дай – промию твоє вушко,
Вставлю сонця промінець,
І простуді злій – кінець!
...Сонце сяє. Синь дощить.
Лопух радий, аж пищить.

2. ПОЛИВАЙЛИК
Дощ по лугу лопотів,
Працював до ста потів.
Луг поливши, наморився,
В трави ліг, росою вкрився.
Грім над ним півдня ходив,
Ледве-ледве розбудив –
Гримав. Смикав за сукенку:
– Йди, бо вже трава сухенька! 

3. ШУКАИЛИК
Ледве з неба крапнув дощик
Кошеня стрибнуло в кошик:
Заховалось в кошику
Кошеня від дощику.
Але дощик як пішов –
Зразу котика знайшов.

ОРЕНДАРІ
Серед гаю у синиць
Є діляночка суниць.
Ту діляночку завзяті
Орендують шпак і дятел.
Тож горобчик у синичок,
Вже не випросить суничок,
Бо орендарі синиць
Не пускають до суниць.

ЗБІЖЖЯ
Сойки сіяли сою,
Підсівали росою.
А під осінь щосили
Сойки сою косили,
І зібрали з коси
Дві калюжки роси.

ПОЛОХАЛКА
У росі ріс рис
Рисом кралась рись.
Рис росою бризь! –
Наполохав рись.

СТРАХОПУД
Вуж заплутався в ожину,
Запручався, як пружина.
Хоч жало в ожини кволе,
Та вужа відчутно коле.
Вуж у паніці в щілину
Висотався на стежину.
Від куща повзе чимдуж,
Роззирається довкруж –
Пелехатий сизий жах
Переслідує вужа.
Жах женеться за вужем,
Як розбійник із ножем.
Ще й хихикає в рукав:
“Сам себе вуж налякав!”

ЛУКАС - ЛУЧНИК
(жвавомовка з наголосами)
Змайстрував Лука лука,
Ходить з луком по луках.
Зблискує на луці лак,
На Луку наводить ляк.
Гомін котиться по луках –
Що Лука боїться лука.
Луку жабки перестріли
І дали до лука стріли:
– Це тобі від ляку ліки –
Смілим будь, Лука, навіки!
... Довго Лука лука мучив,
Поки в небо з лука влучив:
Стріль! 

ДРУЗІ
Брів Бровко брів,
До броду добрів,
Там Рябка стрів –
В реп'яхах до брів.
Ох і раді, ох! –
Побрели удвох.

ГАВОЛОВ
Песик Рексик біля хати
Гав узявся рахувати:
– Гав-гав! Гав-гав! –
Дев'ять гав нарахував.
На десятій збився з ліку,

Бо порахував шуліку.
Той нагнівався одразу:
– Ти завдав мені образу!
Це ж піде по лісу слава,
Що не шуляк я, а гава!
...Рекс уваги не звертав,
Бо ловив у небі гав.

ПІВНИКОВЕ НЕБО
Півень вибехкавсь на пліт,
Глянув звисока на світ,
І рішив, що у житті
Він уже на висоті.
Тож запитує козу:
– Що там нового внизу!?
Здивувалась кізка:
– М'ме-е,
Вже й забув життя земне?!
Штурхонула плота рогом,
Пліт звалився на дорогу.
Аж зайшовся двір увесь:
– Півня кинули з небес!

ВОДОВОЗ
Осідлав цебер колоду:
– Вйо! Поїхали по воду
– Соб-цабе! Соб-цабе! –
Не привіз води цебер:
До колодязя колоді
Йти не хочеться, та й годі.

ГУСЯЧІ ТЕРЕВЕНЬКИ
Сіру сукню носить гуска.
На плечах – біленька хустка.
Гусці хустка вельми личить,
Гуску в гості всюди кличуть.
Гуска “ гел-гел!” пишається,
З гусятами втішається –
Вчить їх гостям гелготати:
“Ой! Яка в нас гарна мати!”
А гусак – щоб гелгикали,
Аби й тата покликали...

КУРЯЧИЙ СМІХ
Розходилося курча:
– Викорчую геть корча!
Узялося, стало сторч:
– Ців! – і не піддався корч.
– Курям смішно – потерча
З себе корчить силача.
Гордий півень каже всим –
Що не в нього вдався син.
Квочка ж навпаки – затято
Квокає: “Так'ке, як тато!”

РАХІВНИК
Взув залізні траки трактор,
І поїхав трактор трактом.
А як виїхав на трап,
Став лічити кожен трак:
Якщо трактор трака втратить,
То по трапу не потрапить...

КОСОВИЦЯ
Коса козі просо косить,
Просо косу дуже просить:
– Коси, коси мене, косо.
Рівнесенько, а не косо
Коса косить, просо просить,
Козенятко снопи носить.

АЖ РОЗПЛАКАВСЯ КОМАР
Всім коса оголосила:
Я гектар вівса скосила!
Заперечив їй комар:
– Цей овес косив косар!
Але й він упав би з ніг,
Якби я не допоміг.
Коли клав косар покоса,
Я тримав його за носа.
– Йой! – коса перепросила. –
Каюся! Не я косила,
А комарикова сила!
Цить, комарику, не плач!
На тобі з вівса калач –
Ти справжнісінький силач.
АЧ!!!

МОЛОТНИК
Молоток-молотник
Цвяхи ніс молоти...
Млин відмовив йому: “Ти
Перше цвяхи змолоти.”
Молоткові що робити? –
Почав цвяхи молотити.
Млин підказує в лоток:
– Молоти, молоток...

І НЕ ЗДАВСЯ БОРОВИК
Вибрів з бору боровик,
Шапку хвацько – до брови,
Ногу виставив завзято:
– З ким поборемось, хлоп'ята?
Їжачок підскочив – брик!
Геп! – звалився боровик,
На їжачу спинку вклався,
Робить вигляд, що не здався:
– Подивіться, гляньте всі,
Підо мнов їжак присів!
Хоч я й легший у вазі,
Й на однесенькій нозі!
Ну а що було б тут, ох! –
Щоб я теж – на чотирьох!? 

СМІШИЛКА
Залетіла муха в мох.
Вибратись не може.
Ох! Наревілася 6 невдаха,
Але йшла з гостин мураха:
– Гей, полундра! – закричала. –
Зграя коників примчала.
Поки друзі метушились,
Жаби шлеї з мулу зшили,
Запрягли крутінь гороху,
Витягнули муху з моху,
Засміялися – ква-ква!
(А ми плачемо? Овва!!!)

ЛУНА-ВИГАДНИЦЯ
Дивовижною луною
Ішло диво долиною,
За дивною далиною
Здибалося з дивиною.
Диво дивом здивувалось:
– Диво дивне, де ти сталось?
– А там, – диво дивується, –
Де дівчатам дівується,
Мене гарні парубки
Вигадали залюбки.

ДИВИНА
Ой, на річці – дивина!
Сом зробив собі човна,
Бо уже старому сому
Важко плавати самому.
А тепер він день при дні
Мандруватиме в човні,
Карапузів-соменят
Доставлятиме в рибсад і назад.

КАРБІВКА
Карбівничий карбував,
І карбами торгував.
На базар, через горби
Карбівничий віз карби.
Під горою, під вербою
Перекинувся гарбою.
Карбівничий-карбівник,
Базаренко-рахівник,
Викарабкавсь з-під гарби,
Перерахував карби,
И передав через крамницю
Скарбнику карби в скарбницю.

ЗАГРІВАЛКА
Рій зарився у пирій,
Та й роїть: “Пирію, грій!”
Хоче жити, як в раю,
Рій у жмутку пирію.
А пирій роя не гріє.
Рій роїться, та не пріє.
Рій до того розроївся,
Що пирій аж загорівся,
Затріщав: “Горю-згоряю!
Забирайся, рою, з раю!”

ЧОМ - ЧОМУ
Чом спитався у Чому:
– Ти – Чому, чи не Чому?
А Чому відмовив Чому:
– Не збагну тебе ні в чому!...

ВДАЧИНА ЗДАЧА
В кулачку стиснувши здачу,
Вдача з міста йде на дачу.
Закортіло знати вдачі,
Чи їй вірно дали здачі.
Кулачка розтисла вдача,
З нього випурхнула здача.
Плаче вдача. Мчить на дачу
Здоганяє свою здачу.
Не впіймає вдача здачу –
Перетвориться в невдачу,
І на дачі їй присниться –
В кулачку була... синиця.

ТОМИНА ВТОМА
Засиділась Тома вдома,
І напала Тому втома.
Може, Тома мила посуд,
Розчесала довгу косу,
Чи вазони поливала,
Чи сукенку вишивала –
Натрудилася,
Натомилася ?
Ні!
Причина геть не в тому –
Чом долає втома Тому:
Ліжечка не застелила,
Фіззарядки не зробила,
В спаленні не підмела
(Каже: “Я іще мала!”)
А до всього-ой! – не вмилась,
Довго спала – і стомилась.

СОННА ДЕРЖАВА
Сновигав по хаті соник,
Заблукав поміж вазони,
Сном вазони обснував,
В них державу заснував.
В тій державі соні в'ються,
А безсоні з них сміються,
Бо це їхній сплячий соник
Соням створює закони –
Що дають права малятам
На вазонах ночувати.

СИНЬ
(колискова)
Сіно в сінях,
В сіні – син.
Сонна сіна
синя синь.
Сонно в сіні.
Син, засни! –
Сині сину
сняться сни.
А-иа, син, засни.
А-иа! – сині сни.

КОМАРИКІВ СОН
Раз комар на сон грядущий
Крівці висмоктав гладущик,
Потягнувся, спати вклався,
А вві сні кричав, зривався,
Весь тремтів і горів,
Всі гадали – захворів.
А йому ... приснився сон,
Що його кусає слон,
І усі кричать: “Ура!!!
Слон кусає комара!”

ХИТАЛОЧКА
Ночви ставили на піч,
Ночувала в ночвах ніч.
А коли світати стало,
Щось ті ночви розхитало...
Власне, вся у тому й річ,
Що упала з печі ніч.

СИЧІ
Сичиха скучала,
Сиділа, сичала:
– Сиджу, сичу,
Свічечку свічу
Своєму сичу.
Сич слухав сей спів,
Сонливо сопів,
Сопучи скучав,
Сичисі сичав:
– Сичить сичило,
Сіло 6, спочило.
Свічку спалило,
Сон спопелило.

ТАТУСЕВА КОЛИСАНКА
(для доні)
Липнуть війки солодко,
Йди до мене, золотко.

Чук-чук-чуки-чуки –
До тата на руки.

Ворухнись і усміхнись,
Хусточкою замахнись,

Прикрий свої коски,
Бо будуть морозки,

А ти в тата грійся,
Холоду не бійся.

Як та квіточка, рости
Щоб ходили старости,

Люлі-люлі-люлі –
На весільні гулі,
Щоб гойдались дітки
На крилі в лебідки:

Гойда-гойда! – вгору
На щасливу зорю! 

Взавтра качка прилетить –
Буде просо молотить.

Вся збіжиться пташина,
З проса натовче пшона.

З нього хлопці наші
Зварять грудку каші.
А ми будем спати
И кашу насипати.

Тому, кому спиться,
Смачна каша сниться.

Тому, хто проснеться,
Їсти заманеться.

А я, кашу сам не гам –
Нашій донечці віддам.

А-и-а, а-и-ам,
Доні-соні всю віддам.

ЗАРОСИЛА КИЦЯ ЛЬОЛЮ
Одягнула киця льолю,
Розпустила парасолю.
Поки Оля буде спати,
Киця в сад піде гуляти.
Встала рано-вранці Оля:
– Не моя це, – каже, – льоля!
(Киця по саду форсила,
Олі льолю заросила).

МАТУСЯ ПРИПРОШУЮТЬ

1. ДО КАШІ:
– Ставить тин Мартин,
А за тином – млин,
Бо везуть п'ять кіз
Проса цілий віз.
Ось, як свисне рак,
Зашумить вітряк,
Перемеле цап
Просо на “пенцак”,
І сорок сто сім
Зварять кашу всім.
А хто кашу з'їсть –
Той Мартинів гість.
Гостю кіт Мартин
Теж змур'ує млин,
Ще й кивне за тин –
Щоби рак свистів,
Бо козак, мій син,
Всю вже кашу з'їв.

2. ДО МЛИНЦІВ:
Лине лин попід млин,
А за лином лине клин:
Карасі, в'юни, линці –
До линихи на млинці.
А линиха лине втінь,
Бо пекти млинці їй лінь.
Лиш я з дому не втекла, 
Млинців гору напекла
Для в'юничок і линочків –
Любих доньок і синочків.
В мене дітки – ось які! —
їсти млинчики меткі.

ЗЕЛЕН - ПЛОМІНЬ
Загадки з підказками

1.
Не пташина, не тварина
Довга шия, хвіст, пір'їна.
На хвості ще й дзьоба має,
І, коли ним щось піймає,
Шию луком вигинає.

Щоб розгадати цих ловців,
Стисни одного у руці,
І кинь у воду з ходу.
А другому торкни лиш сіті,
Й впізнає всяк його на світі,
Бо він – за свій моток ниток,
І гайда у куток.

* * *
Плут на пруті плутав сітку,
Прут напрутивсь – вийшло ситко.
Залетіла муха в сито
І дзижчить несамовито:
– Ой, рятуйте!
Що се сталось!?
Плут підскочив:
– А! Попалась!?

2.

* * *
Стоїть дуб. На дубі – куб.
А у тому кубі – клуб.
Виступає там артист –
Менестрель і пародист, –
Визначає його хист солосвист.
Якщо нотуєш колись
Голос його, не барись,
Йди на концерт співака...
Грошей нема? Не журись!
Він не питає – квитка.

* * *
Якось цей артист-сезонник
Чорний вдяг комбінезоник,
Глей під урвищем клював
В клубі шпарку шпаклював,
Шпаклюваночку співав:
“Ще 6 пак-пак!
Шпаклюю тільки так!
Я шпаклювать мастак,
Тому, що звуся...”(як?)

3.

* * *
Має майстер долото,
Як говориться – на сто!..
Тук! – вікно є! Тук – вже два!!
Це взяв одуд, те – сова.
Тук! – дупельце, тук! – дупло,
Тук! – і в білки є житло.

Нумо дружно (раз, два й три):
– Хто ви будете, майстри?!
– Тук-тук? Та ми ж відомі.
Я – у лісі, він – у домі.
Ні, ми зовсім не брати,
Та з роботою – на “ти”.

* * *
Ніс червоний, лоб гарячий,
Але майстер він добрячий:
Метал носом покльовує,
Прислинює. припльовує...
Лоб від лампи припече –
Срібло з носа потече.

4.

* * *
Робив хатку там, де річка,
Ну а вийшла рукавичка.
В рукавичці оселився –
Зручно – йой! – розвеселився,
Співом солодко залився –
Сам на себе потрудився.

Ой талановиті друзі: –
Хвалять їх в сільській окрузі.
Якщо ж ти живеш у місті,
То шукай розгадки в “змісті”.

* * *
Чарівник, веселий ців,
На галузку хвацько сів.
Дзвінко вигукнув: “Жив-жив! ” –
І бузок під ним ожив.

5.

* * *
Хто ж його не знає,
Він примітний досить
Голови не має,
Капелюха ж – носить.
Розпустивши вуха,
Зранку наслухає,
Як під капелюхом
Джміль на дримбі грає.

І зверху, і знизу герой тут один.
Стоїть біля хати,
                           схилившись на тин.
Тоді він привітно до тебе кивне –
Як вітер малечу із нього здмухне.

* * *
Товчеться весела малеча
В худющого діда по плечах.
Лоскоче за шию, за вуха,
І скубає за капелюха.

6.

* * *
Злодієчка сміла
Вкрала кусень мила
Животика вмила,
Спинку – не зуміла.
На пеньочку сіла,
Втішна та моторна:
– Я вже трішки біла,
І ще трішки чорна!

Підкажу вам без моралі:
Знамениті ці дві кралі.
На пеньку – моторна досить,
Кашу варить, дітям носить...
І на дачі – не ледача...
Хто вони? Оце задача!

* * *
А ця краля спить на дачі,
За спанням і дня не бачить.
Потім цілу ніч гукає –
Дня проспаного шукає.

7.

* * *
Мандрівник цей бачив світу! –
І здобув таку освіту:
Вчить дітей своїх літати
І в польоті рахувати.
Пролетять по небу круг:
– Скільки буде, діти? –
Кру-у!..

Вчитель говорить про себе висотами,
Співом небесним,
                             зверхперельотами.
І принц у пишнотах та позолотах
Часом злітає – з подвір'я на плота.

* * *
Принц пихатий біля хати
Любить важно походжати.
То махає над коритом
Чорним віялом розкритим.
То стеребить кашу в ринці,
Й не подякує Маринці.
Тільки дується: “Ми – пр'ринци! –
Всім показує свій принцип.

8.

* * *
Загострений ніс,
Роздвоєний хвіст.
Куди носом тик –
Туди й хвоста смик.
(Ніс хоч треться –
Не стирається.
Хвіст смикнеться –
Обривається).

Верхню загадку впіймай лиш за носа,
Й розгадка з хвоста тобі блисне – а ось я!
Нижню – насновуй на здогадів п'яльці,
Допоки не стануть аж мокрими пальці.

* * *
З-під коріння, з-під дубка
В'ється ниточка з клубка.
Взявся раз цибатий буслик
Зав'язати на ній вузлик.
Длубав-длубав! От хорова! –
Вислизає нитка з дзьоба.

* * *

9.
То до порога, то від порога
Нас водить щоденно
                                  кривенька небога.
На дві загадки – дивина! –
Достатня відповідь одна.
Якщо в умі знайти не зміг,
Схились – візьми її з-під ніг.

* * *
Мов у гадюки, в неї хист –
З-під ніг повзе, звивається...
Та всяк наступить їй на хвіст
І не сахається.

10.
АКРОЗАГАДКИ *

* * *
Розігналась, потекла –
І шумить верба: “Втекла!”
Каже жабка: “Хай тече,
А від нас не утече.”

По літерах перших
вниз по порядку
Відповідь знайдеш
на акрозагадку*.

* * *
Кучерявчик на горбочку
Ловить вітра під сорочку:
– Ей, вітриську, дми поволі,
Не порви моєї льолі!

11.

* * *
Очі чорні, погляд терпкий,
На плечах піджак протертий:
Стоїть дідусь над кручою
З бородою колючою.
Хоч латки і голки має,
Піджака не полатає.

Де ці мешкають діди,
Обе р е ж нень к о ходи.
Не роби їм, друже, зла,
Бо роздягнуть до гола.
Зрозумів мене? Теперки
Восени з'їси цукерки.

* * *
І цей дід – жорсткий рід.
В нього кучма, наче дріт.
Кривдити його не смій –
Вколе – будеш сам не свій.
Не боїться він погроз,
Не страшний йому й мороз,
Бо коли вже зимно досить,
Жар у пазусі він носить.

12.

* * *
Суне рило – здоровило,
Грому-реву наробило,
Над ровом поноровило,
Розвернулось –
брилу збрило.
Оце рило! Не дурило!
Діло корисне зробило.

Там ці звірі водяться,
Де будівлі зводяться
(не дива хіба?),
І ростуть хліба
(Не вгадали? Ба!..).

* * *
Ходить гаркавий звір-татко,
Волочить за вухо звірятко.
Звірятко пищить і пручається,
В землю ногами впирається,
А та аж перевертається.

13.

* * *
Зелен-пломінь по плече
В нашому дворі є.
Не горить, а пече,
Пече, та не гріє.

В довкіллі літньому – без меж
Цих пломеніючих пожеж.
У пломінь руку простягнеш –
Заойкаєш... І все збагнеш.
А ззаду дяк (такий дивак!)
Підколе в'їдливо – ну як!?

* * *
На вигоні сухий дяк
Вколе будь-кого будь-як!
Як і всяк, так і дяк
Хоче шани і подяк.
Та нема, бо він... (так-так!?)

14.

***
Пелехата і руда
На кілочку борода
Біля хати метається,
Аж курява здіймається,

Щось нагадують ці речі
Літнім, юним і малечі:
Руда проситься до рук –
Щоб гуляти по двору...
Худа дерева наїлась.
Вихрюкалась, подоїлась,
І в куточку причаїлась.

* * *
Така штука-злюка
Кругом бука хрюка:
Сто дійок, два роги,
Худа до знемоги.
Як занепокоїться,
З нею таке коїться! –
Вбік рогами міриться,
Дійочками шкіриться,
Гаркає і гиркає,
Іскорками циркає.

15.

***
Вліз Микола між два кола,
Кола зрушивши спроквола,
Йде-крокує по селі,
Не торкаючись землі.
Обговтавшись на цих простих речах,
Вловивши загадкову рівновагу,
Здобудеш в просторі і в часі перевагу
Неначе в тебе крила на плечах.

* * *
За фуркалом фуркало,
Поміж ними туркало,
Верхівець над ним,
А позаду дим.

16.

* * *
Шеле-шеле-шелесь-ух! – *
Впав, аж репнувся кожух.
Руда спинка, рудий бік,
Голяком по бруку скік:
– А я з дерева утік!

Ці кругляки – два голяки.
З них кожен – свого сорту:
Один лікує залюбки,
А цей слугує спорту:

* * *
Прудкий, меткий, неледачий,
Дружелюбну має вдачу.
З ким завгодно грає, скаче –
Його б'ють, а він не плаче.

Та якось погрався з цвяшком –
В'яло впав, зітхнувши важко.
Занедужав, бідний, дуже,
І з тих пір ні з ким не дружить.

17.

* * *
В білому морі мурує Мура.
Мури у неї виходять. Ура!
Вітер завзято муркоче “мур-мур”,
Перелітаючи з мура на мур.
Що за Мура? Чи не мара?
Чом їй так рада уся дітвора?

Уявіте собі неодмінно,
В морі білому всім по коліно,
І дерева у чоботях бурих
Безборонно проходять крізь мури,
Й виринають між ними сестриці –
Як русалки зелені з водиці.

* * *
Ліс тремтить. Мура лютує.
Білий мур в очах двоїться.
Вітер свиснув на льоту: є -
Хто Мури не побоїться?!
Закивали дві сестрички –
Марно дмеш, вітриську, губи:
В нас – колючі рукавички,
І на плечах – білі шуби. 

18.

* * *
Зчепилися з гаком гак
(Правий – зверху, лівий – знизу) –
Вийшов загадковий знак.
Ой знайомий же до сліз! –
Наче рак у книжку вліз,
Клешню опустив на факт –
Буде в книзі лад і такт.
У здогад марно не сурми,
Якщо з правописом на “ми”,
Нум' аркуша перевертай,
І в “зміста” відповідь питай.

* * *
У переказі “Крамар”
Помилку зробив комар:
Майже свою тезку
Упустив із тексту...
Що, вам пані ця відома? –
Допишіть: комар + (плюс)...(?).

19.

* * *
Сперлось на віти,
Ребрами світить,
На грушу пнеться...
Само не знає –
як воно зветься.
Перше – то творіння гоже,
Завжди прислужитись може
(й груш дістати допоможе).
Друге гоже – як втече, й
Чим подалі від очей. 

* * *
Не птах, не льотчик,
А в небо хоче.
І вже, як злітає,
Назад не вертає.
До хмар пристане,
В них і розтане.

20.

* * *
З нього зайчики стрибають,
І лелітки вилітають.
Підійди – і під габою
Сам зустрінешся з собою.

Ледь-ледь уявиш цю картину –
І здогад скуба за чуприну –
Щоб ти у сяйво зали линув –
Вабливі пахощі вдихати,
Дрімотні цокоти чувати,
За свитами спостерігати,
И собі самому позувати.

* * *
Цокіт, шурхіт, біла зала,
Сяйво, пахощі, дзеркала.
Зайшла в залу сіра свита.
Бородата.
Вийшла брита.

21.

* * *
Сіли хлопці на підводу,
Вйо! – поїхали під воду.
Так підводу вміло водять,
Що сухі з води виходять.

* * *
По драбинці дні і ночі
Хлопчик бігає пророчий.
Щаблики рахує вміло,
І по них віщує сміло:
Стрибне вгору – прієш, млієш...
Впаде долу – аж дубієш...
– Хлопці-молодці! Хлопці-мізинці!
– Ті у “візочку”, цей по драбинці
Усе мандруєте – нас інтригуєте...
Ви – волоцюги, чи ви – солдати?
– Ми!., (відгадаєте – будете знати).

22.

* * *
Досить знати – кому вони служать:
Верхній – рукам і воді,
Нижній – ногам і ході?

* * *
На дереві росло,
Потрапило в русло:
Один кінець в руці,
А другий – у ріці.
Не суши собі голову дуже! –
Щоб розкрити ці образи, друже,

* * *
Над водою хитається,
За береги тримається.
Хто до неї підступає –
Тому спину підставляє.

23.

* * *
В цього сірого вола
Сяє зірочка з чола.
Волик-чолик берегами
Котить місяця рогами.
Йде під хату залюбки.
Треться мордою в шибки,
А як світло у вікні –
Він чекає в бузині.

Каже брату сестра:
– Брате, пізня пора!
Усе, братику, бувай! –
Аж до завтра спочивай.
А я піду по росі,
Порахую зорі всі.

* * *
Чорна чорнилниця
Чорно чорнилиться,
Чорним чорнилом
Світ почорнила,
А світ до неї –
Люба та мила.
Вона росою
Його умила.

24.

Ніг не має, а біжить,
Ще й прудкий на вдачу.
Без підківок – а дзвенить
Без очей – а плаче.

Без підказки...

Хвацько хвицнувши
                                  ногами,
З каблучка
Кинувся пустун до мами –
Молочка!
Роговенькі черевички
Ток-ток-ток!
Аж луна пішла оклично
В гай-лісок.
Уявіть на мить, будь ласка
(Тихо. Ша!)
Зрозуміли? без підказки?!
Так — ...!

ЛОЗИНОВЕ ТАКСІ
Казка
для голосного
читання 

Ішла кішка з гаю пішки,
Натомила ніжки трішки,
Їхав зайчик на лозині
Хвацько – як на лімузині.
Зупинив свою лозу:
– Сідай, кицю, підвезу!
Мчить лоза – аж гай шумить!
Кицька вдома – вже за мить.
Занявчали тьоті-коті:
– Муська їде на “тойоті”!
Вибіг татко Ловеласно:
– Як домчала, доню?
– Класно!!!
А візник додав тактовно:
– Класно – значить, безкоштовно!
– Ні! – заскімлив рід котячий.
Де ти бачив! МИ віддячим!
– Наш народ – м'яу – добрячий! –
З кухні – голос Няви-мами. –
Заєньку, вечеряй з нами!
И тато-кіт вмовляє: “Слиш,
Я впіймав свіженьку миш!”
Зайчик форкнув біля тину,
Круто розвернув лозину,
Гречно поклонився їм:
– Дякую! Мишей не їм! –
В даль погнав своє таксі –
Сині іскри по росі.
В гаї блимнув стоп-сигналом,
І пішов.
            Пішком.
                        Помало.
Вечоріє далина,
Гаєм котиться луна,
Віє чарами від звуку:
– Куку-куку-куку-куку!
Зайцю мовила козуля:
– Це літа кує зозуля.
Бачиш – дуб за кілька кроків?
Має він вже триста років!!!
Трудиться зозуля в гаї –
Дуб завжди допомагає.
Стомиться зозуля вже –
Дуб їй кузню стереже,
І шепоче листям тихо:
“Спи, маленька ковалихо.”
До ковадла сам стає
І літа собі кує.
...Спить за гаєм далина,
Поїси в гаї чар-луна
Витрясає з дуба роки –
Мов жолуді – на всі боки.
Зайо в кошик їх збира,
Ще й приспівує:
– Ур-ра!!!
Наживуся досхочу,
Аж до вічности домчу
При здоров'ї і красі
На лозиновім таксі!
Підкручу козацький вус,
Добрим бізнесом займусь!
Трам-тарара-тарарам,
Трохи тута, трохи там!
...Заїжджав до мене нині
Вже на імпортній лозині.
Засигналив, затрубив! –
Бідний – колесо пробив.
Запросив його я в казку,
З бузини зробив “запаску”*
А в лозину-лімузину
Моркв'яного влив бензину.
Зайчик стішився до сліз,
І до вас** мене підвіз,
В місто їдучи навскачки,
Вам по бублики, жувачки,
По плужки для орачів,
Тракторці, лопати – .
Щоб, наївшись каланів,
Брались працювати!
Привезе він і мені...
Дірку в козубі на дні.
Ні! Я сам її не з'їм,
А розділю – Вам і всім –
Щоб добро чинили всі
Так, як зайчик на лозі:
Всім, хто мир несе у світ,
Він дарує... по сто літ!
Не в зозулі їх накрав –
Біля дуба назбирав.
Тільки – знову дивина –
В зайця кошик був без дна.
От тобі й на! – сплеснула луна.
Плаче киціна родина:
– Муся наша тут не винна!
Грішна казка – що лозину,
Не заплівши у корзину,
Приманила до бензину,
Через те зухвалий прутик
“Мерседесом” пнеться бути.

• • •
Як від казки гріх відвести? – А! –
Вигадками кіш доплести!
Вкласти в нього сміх “ках-ках”,
Як буває у казках,
Та й понести цей товар
На регочучий базар.
Сміх там оптом продається:
Хто взяв пуд — на два сміється,
Накликаючи табу*
На зітхання і журбу.
Смійтеся ж і ви, манюні,
Сміх корисніший за нюні.
Кажуть люди прехороші:
Там, де втіха – там і гроші.
В кого ж “гривників” нема –
Хай регоче задарма,
Поки є таксі лозинне,
Зайчик сміху ще підкине.
Нумо дружно всі – хаха!
Ось і казка – без гріха.
Ті, кого вона смішить,
По сто років будуть жить.