“Молитва”.  Картон, темпера, акварель.

ДОРОГИЙ ЧИТАЧУ!

   Кожного разу, коли ти переступаєш поріг обласної бібліотеки для дітей, тебе привітно зустрічає проникливо-осяйний погляд нашого Пророка – Тараса Григоровича Шевченка, ім'я якого носить наша книгозбірня. Озирнувшись, ти побачиш у вестибюлі чудові графічні роботи, виконані за мотивами його творів. А чи знаєш ти, що всі ці автолітографії – творіння рук знаменитого майстра, роботи якого відомі у різних куточках світу, заслуженого художника України Михайла Омеляновича Андрійчука. Він живе і трудиться тут, поряд з нами, на Поділлі, яке вже давно стало йому рідним.
   Отож, пропонуємо тобі, друже, ближче познайомитися із життям та творчістю цієї непересічної людини. А народився Михайло Омелянович у далекому 1927-у, на Житомирщині у роботящій селянській родині. Батько Омелян Андрійчук бажав сину  Михайлику щастя і гарної долі. Та чи гадав він тоді, в ті важкі роки, що доля подарує його синові неабиякий талант – талант художника.
   Зі щемом і сумом згадує сьогодні Михайло Омелянович своє дитинство, повоєнні роки. Чорним крилом перекреслила війна його юність, бо зазнав тяжкого лихоліття не як споглядач війни, а як її учасник.
   До сьогодні ятрить серце трагічна втрата батьків. Скільки-то пережито… Давно, ще в ті повоєнні, після служби в армії, залишив рідне село Нехворощі, подався до Одеси навчатись улюбленій справі. Забрали здоров'я голодні студентські роки, проте п'ятирічне навчання в Одеському художньому училищі закінчив із червоним дипломом.
   А далі – навчання у Київському Державному художньому інституті, навчання високої професійної майстерності у таких відомих художників, як О.Пащенко, В.Касіян. “Саме відтіль і прослалася моя дорога у мистецький світ”, – згадує Михайло Омелянович.
   З 1962 року художник живе і працює у місті Хмельницькому. Тут, на Хмельниччині, він став зрілим майстром, тут прийшло визнання.
   У  1964  році  Андрійчука М.О.  було  прийнято у  Спілку художників України. “Бути художником, – каже Михайло  Омелянович, – це обрати такий стиль життя, коли не мислиш себе без праці, коли не можеш не творити”.
   З роками розширювалося коло його тем, образів, композицій, пошуків у різних техніках і різними засобами творення. Акварель і олія, олівець і вугіль, літографія і офорт, монотипія і цинкографія, темпера і графіто – усім цим художник послугується мистецьки, постійно шукає лише йому притаманні риси і особливості.
   Ще у 50-х преса писала про його живописне полотно “Чекають на молодих”як про твір зрілого майстра. Цим твором він вперше звітував перед глядачем у Києві в 1957 році на виставці, присвяченій Міжнародному фестивалю молоді. А сьогодні його роботи знаходяться в багатьох музеях України та зарубіжжя.

Зміна. Із серії “Трударі Поділля”. Левкас, сграфіто.

   Михайло Омелянович Андрійчук першим на Хмельниччині відкрив сторінку графічного літопису краю. За своє творче життя, а це вже більше як шість десятків літ, він самобутньо підняв цілі пласти тем з української історії, бо ж через долю нашого народу пролягли і революції, і війни, вона посмугована і чорними, і світлими кольорами. Недарма Михайла Омеляновича  часто  називають  художником-літописцем Поділля. Про  це  свідчать  такі  роботи,  як “Мати”,  “Воля незламна”,  “Батьки   і  діти”,  серія  робіт  “Війна і  мир”.  Гарячі сторінки трагічно-героїчної історії подолян воскрешає глибокий рельєф по гіпсу “Героїка Поділля”, на якому зображені юні подоляни, які увійшли в безсмертя. Вже декілька десятків років ця робота є невід'ємною частиною інтер'єру обласної бібліотеки для дітей імені Т.Г.Шевченка.

“Вродило! Ради не дам!”
Папір, автолітографія.

“Діти прийдуть”.
Картон, вугіль.

   У 70-ті роки з особливою любов'ю і теплотою розкриває художник в своїх творах образи людей праці, сільських трударів. До таких, зокрема, належать серії “Трударі Поділля”, “Доярки”, “Сільські торжества”, “Мої земляки”, “Хлібодари”та інші. Передивляєшся ці роботи і здається, що цих чудових людей знаєш давно. Це твої сусіди, знайомі, родичі. Ось графічна робота “Вродило! Ради не дам!”. Усміхнена сільська бабуся в хустині, фартушку, розвела руки – не знає що робити з яблуками, які так рясно вродили. Її обличчя випромінює таку доброту і сонячність, що, напевно, її натруджені руки наберуть у фартушок цих соковитих, обцілованих сонцем плодів, і пригощатиме вона всіх, кого стріне.
   “Людинолюбство переймає цілі Андрійчукові цикли. Погляньте, з якою сонячною радістю пломеніють обличчя трудівників у серії “Доярки”. Молодістю і душевною красою дихають лиця подолянок у композиції “Хлопці відслужили”, у творі “Літо…”, – так пише про творчість художника подільський письменник Петро Карась.
   Михайло Омелянович по щирому закоханий в Україну, у красу рідної природи. У своїх пейзажах він освідчується у любові кожному деревцю, стежині, пташині (серія “Седнівські мотиви”, “Біля дороги”, “В лісі”, “Дорога на Седнів”, “Гілка груші”, “Дощ пройшов” та інші). А ще в його пейзажах відчувається щемний жаль за поруйнованим минулим – “Околиця м. Хмельницького”, “Старі будівлі”, “Вже в минулому”, “Міські нетрі”, “Вулиця Подільська”, де вправна рука майстра ніби повертає нас у куточки старого Проскурова.
   Як прекрасний рисувальник Михайло Омелянович неодноразово ілюстрував адресовані дітям книжки подільських письменників: Миколи Магери “Казка про хоробрих з найхоробріших”, “Маленька хрестоматія”, Василя Кравчука “Чия хатка кра! – кра! – краща”, Григорія Храпача “Ми живемо в Україні” та інші. Андрійчукові малюнки до книжок надзвичайно щирі, прості, але настільки емоційні та образні, що передають не лише сюжет, а й почуття героїв, їх переживання, виражають характери, вселяють у маленького читача перші поняття про добро і зло.

   Михайло Омелянович Андрійчук – чудовий портретист. Його колекція налічує десятки портре-тів видатних людей: Тараса Шев-ченка, Анни Ахматової, Владис-лава Заремби, Лесі Українки, колег-художників, композиторів, артистів, простих сільських трударів, друзів, родичів, авто- портрети. Виконані в різних техніках, вони не лише фіксують схожість, але й передають харак-тер образу, його внутрішній світ.
   Це і романтичний портрет дружини, суворий і заглиблений у себе “Портрет знайомого”, ліричний і замріяний портрет Лесі Українки “Стояла я і слухала весну”, вдумливий, зроблений за всіма законами, академічний портрет “Яків” та багато інших. Відчувається вміння майстра показати найголовніше, найсуттєвіше в людині.
   А чого вартують його прості зарисовки олівцем, малюнки фломастером, роботи виконані сангіною, тушшю! Ось портрет студентки Оксани “Серпантин”, виконаний сангіною, як зізнається майстер, на “одному диханні”, по пам'яті, здається кількома дотиками до аркуша. Особливий доробок складає серія портретів колег, друзів, виконаних у дотепній, шаржовій формі (“Всі в руках Господа!”).

“Всі в руках Господа!”.
Картон, мішана техніка.

   У своїх полотнах мовою фарб і кольорів з особливою любов'ю він співає поезію Тараса Шевченка, Лесі Українки,  Павла Тичини, інших українських поетів. Художньо-графічні листи до поезій Т.Г.Шевченка “А ти, всевидяще око…”, “Якби зустрілися ми знову”, “Катерина”, “І сниться їй той син Іван…”, “Моє ти диво! Моя ти доле чорноброва!”та багато інших робіт, створених у 80-ті роки – це своєрідне прочитання Великого Кобзаря.
   Загалом Шевченківська тематика в творчості художника займає особливе місце. Можна сказати, Михайло Омелянович за своє творче життя створив власну Шевченкіану. Очевидно, творчість Шевченка запала художнику так глибоко в душу, в його думки, що, дивлячись на ту чи іншу роботу, глибше, зриміше розумієш значимість та геніальність Кобзаревого слова.

“Катерино, серце моє…”
Папір, автолітографія.

“І сниться їй той син Іван…”
Папір, автолітографія.

   А ще Михайло Омелянович має незвичайний хист малювати пісню. Саме так – малювати пісню. Добрий знавець українського фольклору, закоханий в українську пісню, він мовою образотворчого мистецтва вправно відтворює на полотні чи аркуші народні пісні – жартівливі чи журливі, популярні естрадні, авторські. Ілюстровані майстром, вони передають притаманні їм емоційні настрої. В ілюстраціях до народних пісень передається драматизм, журба (“Ой, я тебе люблю”), жартівливість і насмішкуватість  (“А до мене Яків приходив”, “Ой, поїхав за снопами”), трепетність і ніжність у стосунках (“І ти до мене притулися”), лукавство (“Ой, біда, ой, біда”), хвалькуватість (“Я нікого не любила”, “Гандзя”). Завдяки різним технікам і засобам художник робить зображення пісні не просто зримим, а й дуже музикальним.
   Звертаючись до народно-пісенної творчості, художник не може оминути тему народних дум – це прекрасні роботи “В дорозі”, “Байда”. Остання присвячена гетьману запорізьких козаків Дмитру Вишневецькому. Мужність, звитяга, презирство до смерті зробили його героєм народної думи, в якій він отримав ім'я Байда. Легендарній постаті, авторці багатьох народних пісень Марусі Чурай присвячена робота “…Нема мого  сонця”, в якій автор щиро сумує з приводу її нещасної долі. В пластиці і ритмі ліній  передати ліричну мелодію прагне автор і в роботі “Соло”. Дивишся на віртуоза-музиканта і відчуваєш легку, як теплий вітерець, ліричну мелодію, яка лине і лине.

“В дорозі”.
Картон, мішана техніка.

“Байда”.
Картон, мішана техніка.

   Михайло Омелянович прожив довге і плідне життя. Його роздуми, спогади, осягнення пройденого і думи про майбутнє знайшли своє відображення у своєрідному пісенно-поетичному циклі. Ось прекрасна робота “Я наче білий птах в сорочці білій”, в якій відчувається щемлива ностальгія за безхмарним дитинством, а ось згадка про прекрасну пору юності, коли ще попереду ціле життя – “Арфами, арфами”. Перед роботою “Роки, роки, чом ви не журавлі?”, мабуть, кожен замислиться, адже в ій яскраво виражена свідома оцінка себе, свого місця на цій землі. Ці інтерпретації пісенно-поетичних творів досить точно передають стан душі художника і ще раз показують його надзвичайну майстерність.

“Я наче білий птах в сорочці білій”.
Картон, мішана техніка.

“Роки, роки, чом ви не журавлі?”.
Картон, мішана техніка.

   Ще у кінці 90-х Михайло Омелянович розпочав творення циклу графічних робіт “108 вад людських”.    

  

    Це пристрасна оповідь-протест про людські падіння, про одвічну боротьбу добра зі злом, про найвразливіші ознаки вад, які тягнуть людину у прірву гріховності і скверни. Біль, осуд художника відчувається у творах “У наркотичному дурмані”, “Байдужість”, “Пиха”. Навіть, взявши в основу античний сюжет в роботі “Грації”, автор викриває найстрашніші пороки останнього тисячоліття. Продовжуючи тему людського гріхопадіння в “Алегорії кохання”, автор засуджує моральну розпусту. Здається, кожним твором цього циклу художник хоче нагадати: у цьому прекрасному світі є багато зла, яке руйнує, яке знищує у людині найкращі чесноти, а тому, люди, залишайтесь людьми, не губіть свою душу (“Вознесіння”, “До храму йду я, блудний син”). Актуальність та глибина змісту роблять ці твори неоціненними для молоді, наступних поколінь.

“До Храму йду я, блудний син…”.
Картон, мішана техніка.

“Тебе зло не спіткає, і до намету
твого вдар не приблизиться…”.
Картон, мішана техніка.

   Михайло Омелянович глибоко духовна людина, яка своєю вірою в Творця і Спасителя хоче врятувати, удосконалити цей світ. Його цикл картин на біблійні сюжети повертає людей до осмислення суті життя, до осмислення співіснування Бога і людини, Віри і Буття. Про це свідчать і останні роботи: “В пошуках істини”, “Замість Вараави”, “До храму йду я, блудний син”, “Тебе зло не спіткає, і до намету твого вдар не наблизиться…”. Філософські міркування художника виражено в роботі “Творець”: Бог створив людину, людина – твір мистецтва.
   Глибокі роздуми навіює і полотно “Хата-пустка” (одна із останніх робіт). Сумно дивиться на світ вибитими вікнами залишена людьми сільська хата, руйнуються її стіни, похилилась стріха. Скільки сьогодні в Україні таких сіл, таких осель… Але пишно буяють різнобарв'ям на подвір'ї мальви, сидить на осонні котеня – отож, життя продовжується, є надія, що люди сюди ще прийдуть.

“Поранений птах”.
Левкас, сграфіто.

“Творець”.

Кожна його картина спонукає до роздумів і покаяння, біля кожної варто зупинитись, замислитись, можливо й помолитись…

“В пошуках істини”.

“Хата-пустка”.

   Ось і познайомився ти, юний читачу, із величезним творчим доробком художника-подолянина Михайла Омеляновича Андрійчука – великого майстра, людинолюба, патріота і співця рідної землі.
   Митець і сьогодні – невсипущий трудар. У його майстерні розпочаті  нові  роботи, нові задуми. До нього часто приходять учні – і дорослі, і діти, яким він щиро передає свій хист, свою майстерність. Вже багато літ поспіль Михайло Омелянович навчає живопису, рисунку, мистецтву дизайну студентів Хмельницького Національного університету. Користується у молоді великою повагою і авторитетом.
   У Михайла Омеляновича – творча родина. Дружина Валентина Яківна – художник-кераміст. Син Тарас – теж художник, член Національної Спілки художників України. Для його творчості характерне звертання до складних філософських тем. Вона багата на літературні, міфологічні образи. Реалізм писання поєднує із символічністю. Велика змістовна насиченість його творів – у цьому Тарас продовжує традиції свого батька. Вже виросли онуки – Гліб і Микита, стали студентами, теж захоплюються мистецтвом, люблять взяти до рук олівця чи пензля. Праця митця високо поціновується. Ще у 1987 році йому було присвоєно звання заслуженого художника України. Він лауреат обласної премії ім. Т.Г.Шевченка (1992 р.), обласної премії ім. В.Розвадовського (1997 р.) та міської премії ім. Б.Хмельницького (2002 р.).

Листопад. Автопортрет. Картон.

   Сьогодні Михайло Омелянович має вже солідний вік. У листопаді 2012-го, якраз на Михайла, йому виповнюється 85 років. Отож, від усіх читачів та працівників обласної бібліотеки для дітей імені Т.Г.Шевченка, великим другом якої він є, низький йому уклін, щирі вітання та сердечні побажання здоров'я, натхнення, творчого довголіття!

Матеріали про життя і творчість
М.О.Андрійчука:

♦ Голунський В.М. Андрійчук Михайло Омелянович /В.М.Голунський // Енциклопедія Сучасної України. Т. 1. – К., 2001. – С. 497-498.
♦ “Він біжить так, що не наздогнати”// Кульбовський М. З подільського кореня / М.Кульбовський. – Хмельницький, 2009. – С. 57-61.
♦ Михайло Андрійчук : збірник / авт.-упоряд. Л.Рожко-Павленко. – Хмельницький : Пролісок, 2002. – 56 с.
♦ Михайло Андрійчук // Хмельницький в іменах : митці. – Хмельницький, 2010. – С. 8.
♦ Михайло Андрійчук: каталог / Спілка художників УРСР. - Чернівці : Облполіграфвидав, 1983. - 36 с. : ілюстр.

***

♦ Бендюг А. “Я не пам'ятаю, щоб у нашому домі був “Кобзар”, але дух Шевченкового слова витав у ньому завжди”/ А.Бендюг // Проскурів. – 2000. – 21 квітня.
♦ Гостинна Л. Подільські журавлі Михайла Андрійчука / Л.Гостинна // Подільські вісті. – 2007. – 14 грудня.
♦ Заслужений художник України Михайло Андрійчук // Ділове Поділля. – 1995. – № 19.
♦ Захарова Р. Творчий звіт М.Андрійчука / Р.Захарова // Образотворче мистецтво. – 1983. – № 1.
♦ Карась П. Любов, добро і мисль… : Михайлові Андрійчукові – 75 літ / П.Карась // Подільські вісті. – 2002. – 21 листопада.
♦ Карась П. Осяяний у третьому цвітінні… / П.Карась, Я.Павлович // Подільські вісті. – 1997. – 27 листопада.
♦ Костюченко П. З джерела народного / П.Костюченко // Україна. – 1983. – № 3.
♦ Кульбовський М. Дотримуючись заповідей Христа / М.Кульбовський // Проскурів. – 2002. – 22 листопада.
♦ Павлович Я. Щедрість митця / Я.Павлович // Радянське Поділля. – 1987. – 22 листопада.
♦ Под'япольський В. “Не вмирає душа наша…”/ В.Под'япольський // Проскурів. – 2006. – 22 червня.
♦ Поєднались депутатський будень, ювілей і свято мистецтва // Проскурів. – 2002. – 21 червня.
♦ Чернова Л. У творах художника – добро і краса / Л.Чернова // Проскурів. – 2007. – 29 листопада.

“Героїка Поділля”. Глибокий рельєф по гіпсу
(обласна бібліотека для дітей ім. Т.Г. Шевченка).