ВЕРЕДУХА

   У гості прийшов дядько Петро. І приніс великого темно-зеленого кавуна. Іринка дуже зраділа, коли мама застелила стіл білою скатертиною і розставила тарілки. Бабуся, тато, дядько Петро і мати сіли до столу.
   Батько розрізав кавуна на дві половини. Іринку осліпли великі яскраво-червоні жарини. Вона стала ногами на стілець, обхопила ті вогняні жарини руками і присунула до себе.
   Дядька Петра здивувала поведінка дівчинки, а домашні, добре знаючи свою вередливу доню, засоромилися перед гостем.
   – Іринко,– звернувся батько до малої, – я відріжу тобі найбільшу і найкра­щу скибку.
   – Я не хочу скибку, я хочу весь кавун! – крикнула дівчинка і засунула брудну руку у червоний м'якуш.
   – Іринко,– розгнівалася мати, – що ти робиш?
   – Не лізь, не лізь! – заверещала мала.
   Вже вся скатертина почервоніла, текли рожеві патьоки по Іринчиній білій сукеночці. Дівчинка ж носила соковиті шматочки м'якуша до роти­ка, жувала, потім випльовувала насіння на стіл.
   Дорослі осудливо дивилися на вередуху.
   Коли обидві половини кавуна були перем'яті й обпльовані, дівчинка відсунула їх від себе і сказала:
   – А тепер їжте.
   – А ми, Іринко, не свині, – повільно вимовив кожне слово дядько Петро, виходячи з-за стола.
   Підвелися з стільців засмучена бабуся, розгнівані батько і мати.
   Дівчинка здивовано подивилася на дорослих, потім глянула на понівечені обидві половини кавуна, на заляпані сукенку і скатертину, – і голосно заплакала.

ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ: