ГАЛИНКА
У кімнаті їх двоє. Баба тримає сухими зморщеними руками швабру і важко дихає. Галинка з білим бантом у рудуватих косах сидить на стільці біля столу і грається великою лялькою.
Старенька повільно викручує ганчірку і звертається до внучки:
– Галинко, допоможи мені.
– Що, бабцю? – озивається мала, пригортаючи ляльку до грудей.
– Ходи-но сюди, витреш пил під шафою. Швабра туди не входить, а в тебе рука маленька. Швиденько, бо ще треба обід приготувати.
– Я не вмію, бабцю, – відказує дівчинка, навіть не зворухнувшись.
– Навчишся, це легенька робота, дитинко, – просить бабуся.
– А мама що скаже? – витягує трубочкою повні червоні губи Галинка.
Старенька усміхається очима, потім лагідно промовляє:
– Подякує тобі і мені. Бо ж у квартирі буде чисто. А сьогодні у нас гості.
– Я боюся руки забруднити, – кривиться дівчинка. – І ще може злізти фарба з нігтів. А це ж матуся так старалася і просила, щоб я пальці не брала у рот.
– Не бійся, я дам тобі чистеньку ганчірку. А та фарба надовго прилипла до твоїх молоденьких нігтів. То як?
– Не хочу, – схлипує онука. – Мити підлогу і начиння – то твоя, бабцю, робота. Так мама казала. Хіба ти забула?
– Не забула, дитинко, добре пам'ятаю, – ображено промовила бабуся. – Я ж не заставляю тебе мити підлогу, а лише витерти пил там, де я не можу дістати. Це навіть не робота – витерти пил під шафою.
– Бабцю, хай там залишається пил! – гукнула дівчинка. – Його ніхто не бачить.
– То хай буде по-твоєму, – важко зітхнула старенька, взяла відро і швабру і вийшла з кімнати.
Галинка садовить ляльку на стіл і гребінцем розчісує їй кучері, примовляючи:
– Яка ти нечупара, Ірочко. У тебе брудні руки. І личко брудне. Мабуть, допомагала своїй бабусі прибирати у кімнаті? Може, й пил витирала під шафою? Ходім, умию тебе.
І Галинка понесла ляльку до вмивальника.
ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:
Чи сподобалася вам Галинка?
Що ви засуджуєте у поведінці дівчинки?
Чи любить мати свою доньку?
А що ви робите вдома?
Чи допомагаєте дорослим прибирати у квартирі?
Чи не зустрічали таких Галинок серед ваших знайомих?