ТИГР І ЗАЙЧИХА
(За мотивами української народної казки)
                                                                                    Інночці

Де провалля та узвори,
Де високі скелі-гори,
В норах, заростях густих
Звірів мешкає немало.
Та – біда! Відомо стало:
Трон посів приблуда тигр.

ЦАРЮВАННЯ

        І почав Тигр царювати
        Без усяких перепон –
        Об'явив жахний закон
        Звірам всім: щодня в палати
        (Так звелів печеру звати)
        На снідання, на обід
        Ба й вечерю по звіряті
        Неухильно подавати
        Й припізнятися не слід.
        Звірі що? Ну, посмутніли,
        Та ослухатись не сміли
        І вели малят своїх
        За печерний той поріг.
Обізвалася Зайчиха,
На імення Розумиха:
–  Нам горою треба стать –
У три шиї Тигра гнать! –
Заревла та загуділа
Вся громада лісова.
Лиш почула ті слова:
–  Гнать царя? Як ти посміла
Намовляти на таке!
Нам і так життя гірке. –
Тигру що? І їсться й п'ється –
Тигру весело живеться.
То в берлозі чи норі
Сліз гарячих річка ллється
Вдень і о нічній порі.

ПРИКРОЩІ

Вже б обідать. Цар лютує –
Не даремно – ні! Не всує.
З'їв би, зжер щось – що катма.
Тут Зайчиха: р-рип! Сама.
І ступає скоком-боком
Перед царським хижим оком.
Тигр підскочив, заревів:
–  Чом одна? Я зголоднів!
Розумиха: – Чуй-но, царю.
Я ще більш тебе охмарю...
–  Говори!
–  О смутен час –
Цар новий з'явивсь у нас. –
Тигр у боки взявся хвацько,
Реготнувся чудернацько:
–  То який той цар? Х-ха-ха!
Не комар і не... блоха?
–  Здоровенний він, патлатий...
Далі вже боюсь казати.
Повалить твій хоче трон,
А тебе забрать в полон.
–  У полон?! Смішиш, небого!
–  Проведи мене до цього
–  Самозванця! Вже ходім!

КІНЕЦЬ ТИГРОВИХ ПРИКРОЩІВ

Хто це дибле? Дивна пара:
Ця смирненька, цей, мов хмара.
То Зайчиха і Тигр-цар
Опускаються у яр.
У яру рясна вербиця,
Під вербицею – криниця.
–  Тут, – Зайчиха Тигру, – стій!
        А сама човп-човп! Хутчій
        До цямрини підступила,
        У криниці щось уздріла,
        Вухом тріп! Мовляв, іди,
        Царю, підступи сюди.
        Тигр біжка – умить примчався
        І немало здивувався:
        З дна, немов якась мара,
        Звір патлатий визира.
        Знов Зайчиха: – Мудрий царю.
        Ти скачи, лови почвару!
Плигнув Тигр. Мара – навстріч.
Вир і бризки увсібіч.
Цар осів на дно. Розлігся –
Ні на що більш не спромігся.
Дух спустив. А що Зайчиха?
Заспішила Розумиха
До малих своїх зайчат –
Діток, внуків, правнучат.
        Звірі, тільки-но почули,
        Що втонув Тигр, всі ревнули:
        –  Ну й Зайчиха! Ну й стара!
        Слава їй! Ура! Ура-а!
        Де провалля та узвори,
        Де високі скелі-гори,
        В хащах темних ялівцю,
        Там про Тигра і Зайчиху
        Любим дітям на потіху
        Я підслухав казку цю.