www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Ромашки Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаОнлайн послуги
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      Героїв пам’ятаєм імена
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Онлайн послуги
      Відкриті дані
      Карта сайту
      Аудіокниги


        Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Де починається Гольфстрім
      Ромашки

      Ромашки

         –  Олесю, може, тобі ще каші добавити? А то пристанеш до вечора...
         –  Не пристану, – озивається Олесь. Та очей на тітку Тетяну так і не звів. Яка лукава – пристанеш до вечора. Та він хоч як утомиться, а повз н ворота щовечора проходить бадьоро, голову тримає рівно і високо. Щоб з двору бачили — хлопець іде роботящий, справжній механізатор.
         –  Диви, Олесю, Сашко вже й добавку вмолотив, – знову тітка і Тетяна. І ледь не повний ополоник гречаної каші – калать у миску. А то ж, як Юля моя каже, хто який до їдла – такий до роботи.
         От ще ця тітка!.. Хіба лиш одна Юля каже так? Та це аби тільки згадати н, Олеся на кпини взяти. А тут, здавалося б, у холодку вони сидять, вітерець свіженький поміж грабове листя повіває. а гаряче так, що аж у жар кидає.
         –  Їж, Олесю, їж. Може, зятем станеш. То щоб не докоряв потому: не годувала мене в полі, шкодувала каші... – І засміялася тітка дзвінко, заливисто, зовсім-зовсім по-молодому. Ну, ніби не в полі вони, не під посадкою обідають, а в класі сидять, перерва зараз – і Юля оце розсміялась.
         Олесь таки підняв очі від миски, вгору глянув. Ні, таки тітка з усмішкою лукавою (по ямочці на щоках, як у Юлі), з ополоником в руці, стоїть коло відчиненого борту машини, а на кузові з відкритих бідонів і каструль парують борщ і каша, під біленькою пілочкою вгадуються пірамідки мисок, складених одна в одну.
         –  А дай-но, Тетяно, ще й мені добавочки, – наставляє миску Пилип Шувера, а другою рукою, з ложкою в жмені, витирає піт з чималенької вже лисини над спітнілим лобом.
         Усміх на тітчиному обличчі пригасає, вона мовчки накидає каші у Пилипову миску й береться розливати у кварти узвар.
         Олесь поволі сьорбає ще теплуватий запашний напій, пальцями виловлює за хвостик сушену грушку, хрумтить зубами по твердих камінчиках біля осередка. Може, ще щось веселеньке прикаже тітка, знову згадає Юлю свою?.. Ні, мовчки заходжується збирати і складати посуд. От ще цей Пилип!.. Захотілося йому добавки...
         Лінькувато, зморено після ситного обіду, звівся з трави шофер Степан Щесняк, зачинив борт. Тітка Тетяна, майнувши полами білого халата, умостилася в кабіні.
         –  Не охляньте тут мені!.. – гукнула знову з усмішкою й зачинила дверцята.
         Під грабчаками лишилося їх четверо: Пилип Шувера зі своїм помічником Сашком Думанським, Олесь і Толька – Олесів двоюрідний брат. Віддалік, за покосами гороху, відпочивали іхні білоруси”. Отой, перший у загінці, червоний – то Пилипів, а другий, синій – Тольки й Олеся.
         –  Ну що, хлопці... – Шувера витягує по траві довгі ноги в старих туфлях із перекошеними обчасами, широко розкидає руки, засмаглі трохи вище ліктів, доки не закривають рукави теніски, а вище білі, як молоко. – То що, хлопці, будемо вставати, бо ниньки це поле треба нам добити. А ти Толька... – Він дрібно-дрібно захихотів, показуючи жовті нерівні зуби. – А ти й так на один раз менше од мене обійшов. Я так і скажу обліковцеві.
         І Пилип знову захихотів.
         Олесь здивовано глянув на брата. Той промовчав, тільки пильно подивився на Пилипа. Потім встав на ноги, кинув Олесеві:
         –  Ходім.
         Переступаючи через покоси гороху до трактора, Олесь пригадав: справді, коли вони вранці приїхали на поле, Пилип уже косив. Хоч на тракторному стані вони, Олесь і Сашко, Шуверин помічник, разом набирали у шприци солідол, разом змащували трактори і косарки. У цей час і підійшов бригадир – дядько Петро.
         –  Пилипе, хлопці, візьміть на буксир Володьку Процюка. А то з півгодини вже мучиться, ніяк завести не може – знов акумулятори нікудишні.
         –  Гайда, Сашко, в кабіну! – гукнув Пилип своєму помічникові.
         –  Куди ж він? – спантеличився Толька.
         Володька стояв з тросом в руках біля свого трактора, а Пилипів “білорус”, поминувши його, покурів шляхом у поле.
         Поки вони заводили Володьків “ЮМЗ”, і набіг той зайвий раз.
         ...Від трактора пашіло розпеченим на сонці металом і фарбою, мастилом. Олесь підняв з покосу жердину з рогачиком на кінці, став за валкоутворювачем з довгих металевих прутів, закручених угору. Тут було Олесеве робоче місце.
         Толька завів трактор швидко. Аякже, два роки провчився у профтехучилищі, тепер ось практику в селі проходить. Нічого, через рік і Олесь буде добре знати трактори, бо в школі теж їх вивчають. А Сашко вже з цієї осені почне гасати шкільним “білорусом” – він на рік старший од Олеся.
         –  Рушаєм! – гукнув з кабіни Толька.
         Застрекотала косарка, задрижали на її столі стебла гороху – і побігли, побігли з валкоутворювача назад тугим їжакуватим покосом. А тільки набилось на прути гороху більше — тут уже, Олесю, гав не лови. Рогачиками шарп – і злітай, гороше-друже, падай на стерню і сохни, бо жнива вже ось-ось...
         То з одного, то з другого боку обходили вони загінку. Хто-хто, а Олесь і Сашко таки справді обходили. На своїх двох. Та ще й устигай за трактором, вчасно підскоч до косарки, щоб не забилась. І нема тобі, щоб сидіння яке на косарці, аби ноги не збивати! Не можна, кажуть, техніка безпеки. А ти страждай через техніку ту, цілий день ходи полем, як бузько.
         З кожним покосом загінка як-не-як, а таки вужчала. Ген де видолинок цей був, а вже минули і його. Обережно пройшли, без поквапу – бур'янів тут розвелось... Та якось вибралися звідси вдало – ні тобі ніж не забився, ні жоден сегмент не обірвало.
         Тепер Олесь високий кущ осоту запримітив оддалеки. Коли ж то й до нього доберуться? Та й осот не довго хизувався – впав під ножем і скрутився у валок разом з горохом.
         Ромашки завиднілись. О-онде біліє кущик, як острівець. Якраз десь посередині загінки. Це ж поки доберешся до нього з обох боків – і вечір настане.
         Задивився Олесь на той білий острівець ромашок – мало на косарку не наскочив. Аж тоді вгледів, що нагреблося на неї цілий вал гороху, наплуталося. Нараз умовкла косарка, куди й зникла її жвава, безугавна тріскотня.
         Толька уже шарпає важелем передач, нейтральну шукає, потім стрибає з кабіни на м яку землю, аж збиває босоніжками пил.
         Стривожено схиляються обоє над косаркою, відкидають убік горохвиння.
         –  А, ч-чорт, болта обірвало! Від шарпака. От зар-раза!
         Толька люто мотнув скуйовдженою, спітнілою головою, знову кинувся в кабіну: від'їхати вбік, щоб пропустити Пилипа.
         Олесь відгорнув покіс з-під коліс, щоб не прим'яти, трактор звернув убік і заглох.
         У вухах задзвеніло від раптової тиші. Стало чути, як у високому небі з легенькими білими хмарками співають жайворонки.
         Хлопці мовчки стояли над косаркою. Олесь запитально глянув на брата.
         –  Болта нема запасного – от біда, – витер Толька рукою спітніле чоло, розвіз по обличчю пил. – Я ще в середу казав Демидові – виточи. Тепер ось... Доведеться в Пилипа просити.
         –  А в нього є?
         –  Є. Хай тільки під'їде...
         Олесь полегшено зітхнув. Якщо є болт – усе буде гаразд, за кілька хвилин відремонтують. А інакше довелося б підіймати косарку, їхати на тракторний стан, чекати, поки Демид виточить болта... Вважай, півдня пропало.
         Невдовзі їх наздогнав Пилип. Виглянув з кабіни – і знову вп'явся очима вперед, під колеса. Прострекотала мимо косарка, Сашко відстав від неї, звернув до хлопців.
         А Пилипів трактор все не зупиняється, все тягне й тягне Шувера голову вперед, щоб не збочити.
         Затупцював на місці розгублено Сашко – й кинувся услід за своєю косаркою, на бігу озирнувшись до хлопців зніяковілим обличчям.
         –  От соб-бака!.. – Толька, зціпивши зуби, дивився услід Пилиповому трактору.
         Олесь теж відчув, як у нього щось аж закипіло в грудях, пальці несамохіть стиснулися в кулаки.
         Так вони стояли довго. Гуркіт червоного “білоруса” все віддалявся й віддалявся, його вже легко пересилювали своїм співом жайвори, десь недалечко завзятим голосом озвався цвіркун.
         Коли Шувера під'їхав знову, Толька, схилившись над косаркою, навіщось постукував молотком по шарпаку. Олесь вискубував поодинокі стебла з ножа – чистого, білозубого від кількаденної косовиці.      
         –  Що там у вас, га, петеу? – підійшов Пилип, і по голосу його було чути, що він посміхається.
         Толька мовчки, не знати для чого совав ключа під шарпак.
         –  Ну, петеу, болта обірвали! Фю-у! – аж присвиснув Пилип. 
         –  Та ж дивитись трохи треба! Ох мені з цим петеу!.. І запасного болта не маєш? Ну петеу-у! Щo ж тепер, за болтом поїдеш?
         Толька схопив ключа й молотка, зірвався на ноги.
         –  Підіймай стола! – гукнув до Олеся.
         Той розгубився. Як же так – стільки чекали, поки зупиниться цей Шувера, а тепер...
         –  Піднімай стола! – ще раз крикнув Толька.
         –  У мене то є болт... – знову захихикав Пилип. – У крайньому разі міг би й позичити...
         –  Гайда, гайда, не монькайся! – кричав Толька на Олеся.
         –  Та стій, стій тобі кажу! – схопив його за руку Пилип. Він уже не хихикав, а злякано витріщився на Тольку. – Куди ти поїдеш у цю пору? Я сам не справлюся тут. Бригадир що мені скаже! Позичу болта вже тобі, позичу!
         І щодуху, плутаючись ногами у валках, побіг до свого трактора.
         Болта вкрутили швидко. Поки Пилип ще раз об'їхав, вони вже лаштувалися в загінку.
         –  От і обійшов ще два рази зайвих, – кивнув на Шуверу Олесь.
         –  Е-ет, йому все заробітку мало, – махнув рукою Толька. Він уже повеселів, легко вскочив у кабіну. – Рушаємо!
         ...За далекий синюватий ліс на обрії сідало рожеве сонце. Видовжена Олесева тінь ледве пленталась полем. Ноги аж гуділи від цілоденної ходанини за косаркою. Де тільки брав сили, щоб інколи підбігти й скинути на землю валок.
         Загінка стала вузенькою смужкою нескошеного гороху. Саме на ній і опинився той жмуток ромашок, примічений Олесем здалеку. Ось Толька повів косарку просто на них. Шух! – і змигнуло білим на прутах валкоутворювача. Олесь підійшов до того місця, обережно витяг квіти з покосу. В руках опинився справжній букет.
         –  Такого можна й дівчатам нести! – гукнув Толька, зіскакуючи з трактора.
         –  Та-а... – зашарівся Олесь. І кинув ромашки на покіс.
         Почали збиратися додому. Почистили косарку, підняли й закріпили стіл.
         –  Ідемо! – І Толька взявся за дверцята кабіни.
         Олесь і собі кинувся до трактора, але враз зупинився, підхопив з покосу ромашки. Куди їх? В кабіну? Під насмішкуваті Толькові очі?
         Відхилив щиток біля шківа на косарці, пхнув туди стеблами. Не загубляться.
         –  Що ти там ще? – нетерпляче визирнув з кабіни Толька.
         –  Та йду вже, – озвався Олесь і підбіг до трактора.
         Пилип Шувера із Сашком ген-ген де, на дорогу виїжджають з поля. Але Толька не поспішає. Узяв між колеса валок, повторював усі його повороти, щоб не пом'яти, і задоволено роззирався довкола.
         –  Скінчили, бач...
         Олесь, усміхаючись, кивнув йому. Теж з якимсь приємним щемом у грудях озирав поле в довгих, звивистих хвилях покосів. Аж не вірилось, що якихось три дні тому все тут було всуціль вкрите густим зеленим кожухом гороху. А через кілька днів сюди з являться комбайни. І потече, посиплеться їхній горох у кузови, потім на тік.
         До тракторного стану їхали довго. їхали услід за сонцем, що вже не сліпило їм очі, а звідкілясь аж з-за небокраю хотіло підпалити своїм рожевим промінням кілька застиглих на заході хмарин. Але хмарини незрушно висіли, а чи поволеньки пливли собі над лісом і не займалися.
         На стані вмовкали трактори. Олесеві ж не хотілось навіть виходити з кабіни. Так всидівся він, так приємно висотувалася втома з находжених ніг.
         Свого “білоруса” вони поставили під високим гіллястим осокором, поруч з уже готовими в поле комбайнами. Толька збирався додому, а Олесь ще крутився коло трактора, ніби оглядав його чи шукав що. Власне, разом іти їм випадало тільки до хвіртки в паркані біля заправки, і Толька врешті рушив сам.
         –  Завтра, дивись, не проспи! – гукнув уже за кілька кроків. – На Березині будемо косити.

         –  Добре, – озвався Олесь. Зачекавши, поки Толька зникне за хвірткою, витяг з-за щитка ромашки, квапливо запхав їх за пазуху. Ну, тепер можна й додому.
         Через сорочку підтримував квіти рукою. Тілом відчував їхню прохолоду, нахилявся і вдихав гострий п'янкий запах. І бачив, як у ті ромашки ховається зраділе обличчя з ямочками на щоках, як тендітні, лагідні (мабуть, що лагідні, які ж іще) пальчики пестять кожну пелюстку.       
         А раптом здвигне плечима:    А чому мені? Хіба мало дівчат у класі?” І крутнеться на одній нозі, побіжить до хати... Та чи й підійде до воріт? Або ж тітка Тетяна буде на дворі...
         У вікні за молоденьким розложистим горішком уже світилося. Тихо на подвір'ї, не видно нікого. Озирнувся Олесь довкола, витяг з пазухи квіти, розправив у руці. Перехилився через хвіртку і поклав букет на поштову скриньку, прибиту до паркану.
         Ще раз глянув на жовте світло у вікні. “Чи здогадається?” А чом би й ні – щодня ж його бачить, як на роботу сюдою йде і з роботи. Здогадається...
         І радісно, і лячно стало від цієї думки.
         Йшов додому і все нахиляв голову донизу, відгортав комір сорочки. Звідти все ще терпко пахло ромашками.


      Календар знаменних дат

      Знаменні події 29 березня

      1. Огієнко, Іван Іванович --
        з дати події минуло 52 років
      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      Бібліотека запрошує

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Якій літературі ти надаєш перевагу:
      Історичній
      Пригодницькій
      Детективній
      Містичній
      Фентезі
      Мотиваційній







      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2024 г.
          Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua             mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр