www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаОнлайн послуги
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      Героїв пам’ятаєм імена
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Онлайн послуги
      Відкриті дані
      Карта сайту
      Аудіокниги


        Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Хто перший?
      "Не хочу-хочу"

      “НЕ ХОЧУ-ХОЧУ”

         Дмитрик наздоганяв Юрка. Так біг, так уже мчав!.. Ось-ось ухопить за відстовбурчену од вітру сорочечку. Аж тут бабуся:
         –  Дмитрику-у!.. А йди-но, синку, нарви травички для кролів.
         І це ж треба так!.. Ну, ледь-ледь не впіймав Юрка! А тепер він он аж де!..
         –  Не хочу я траву ту рвати, – буркнув Дмитрик. І побіг далі.
         Коли прийшов з вулиці на подвір'я, кролі в клітках смішно мругали мордочками, смакували зеленою травою – бабуся нарвала.
         Всівся Дмитрик на гойдалку, погойдався трошки, а то й так посидів, порозглядався довкола.
         –  Дмитрику, – знову бабуся, – принеси миску від Рябка, я йому їсти дам.
         –  Ет, щось мені не хочеться. – потягнувся Дмитрик на гойдалці й очі замружив.
         –  Лінивий ти, Дмитрику, ох і ледар, – докірливо похитала головою бабуся.
         –  Я не лінивий, – образився Дмитрик. – Я просто не хочу.
         Частенько так буває з Дмитриком. Скаже щось бабуся зробити чи мама попросить допомогти, а Дмитрик:
         –  Не хочу... Не хочу...
         Та ось одного разу прокинувся Дмитрик уранці, питає бабусю:
         –  А що, мама з татком на роботі вже?
         –  Ні, – каже бабуся.
         –  А де ж?
         –  До міста поїхали.
         –  До міста? – аж підстрибнув Дмитрик.
         –  А мене чом не взяли? Чо-о-ом не взяли мене-е-е?
         –  Вони думали взяти, але ж ти, мабуть, знову сказав би, як завжди: “Не хочу”.
         –  Не сказав би-и-и... – хлипав Дмитрик.
         –  Я так до міста хоті-і-ів... Там є моро-о-зиво... і ци-и-ирк...
         –  Бачиш, вони знову ж таки вирішили: не схочеш ти в цирк. І морозива не схочеш. Ти ж завжди отак: “Не хочу! Не хочу!”.
         Довго й невтішно плакав Дмитрик. Потім непорушно сидів на стільчику біля порога. Тяжко й гірко було йому на серці. Це ж треба так. Сам собі нашкодив... Бабуся ж поралася по господарству. Варила обід, годувала Рябка, курей і курчат. А це причинила двері кухні, рушила кудись.
         –  Ви куди, бабусю? – підвів голову Дмитрик.
         –  Та ось у садочок іду. Кролям травички нарву, а то зголодніли.
         Дмитрик встав із стільця, підійшов до бабусі.
         –  Я піду і нарву. Вони ж їсти хочуть.


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      Бібліотека запрошує

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Якій літературі ти надаєш перевагу:
      Історичній
      Пригодницькій
      Детективній
      Містичній
      Фентезі
      Мотиваційній







      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2024 г.
          Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua             mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр