У НОВОРІЧНИЙ ВЕЧІР

   Ігор прокинувся, коли у кімнаті вже було темно, а крізь шибки у дверях, затягнуті білими фіранками, з кухні просочувалося скупе електричне світло.
   Хлопчик декілька днів удома. Його не пускали у дитячий садок, бо захворів. Катався з дітьми з гірки, а як розігрівся, то скинув шапку, розстебнув гудзики на кожушку. Приємно було, коли холодний вітерець куйов­див мокру чуприну, лоскотав груди крізь розхристану сорочку. І не дуже довго охолоджувався, а ось маєш.
   Боліли горло і голова. Аж два рази лікаря викли­кали. Мама і баба напували різними ліками, клали на груди і на спину пекучі гірчичники, було дуже лоскот­но, коли чимось натирали п'яти. Та завтра він піде у дитячий садок. Там весело, має багато друзів. Як те­пер співатиме біля ялинки з Танею? Так гарно у них виходило, коли на баяні грала Галина Іванівна. А може горло дозволить співати? Не болить же зараз.
   Скинув ковдру, скочив з ліжка, босоніж підбіг до дверей, штовхнув їх, став на порозі і гукнув:
   –  А я вже виспався!
   До нього кинулися мати і баба.
   –  Ось капчики, Ігорочку, взуйся, – метушила­ся баба. – Знову простудишся, дитино.
   –  Я ж на руках у мами, – сміявся хлопчик, дригаючи ногами.
   –  І все ж капчики взуй, – наполягала баба, натягаючи їх малому на ноги.
   –  А коли ми підемо кататися на санках? – запитав Ігор. – Надворі вже вечір.
   –  Завтра Новий рік, я буду вдома, то й кататиму тебе досхочу, – відповіла мати, пригортаючи сина до грудей.
   –  А я у садок не піду?
   –  Завтра там вихідний день.
   –  То завтра уже Новий рік? – здивувався хлопчик. – А ялинка де? Ще надворі?
   –  А тобі дуже хочеться мати її у хаті? – запитав батько, який сидів біля стола і рушником витирав по­суд.
   –  Дуже.
   –  Ось вмиєшся, то якось і буде, – сказала баба, ладнаючи на табуретці емальовану миску з теплою водою, мило і рушник.
   Ігор сповз із маминих рук на підлогу, закотив рукава у голубій сорочці, намилив руки пахучим милом, сполоснув у мисці, набрав у пригорщі води, голосно фиркаючи (так вмивається батько), почав умиватися.
   –  Оце по-нашому, по-чоловічому, – похвалив батько сина, коли той витерся рушником і підійшов до нього.
   –  Навіщо стільки посуду, тату? – запитав хлопчик.
   –  Новий рік будемо зустрічати.
   –  І я?
   –  І ти.
   –  Ти, Ігорочку, раніше зустрінеш Новий рік, а ми, дорослі, – пізніше, – сказала баба, збираючи з столу посуд.
   Коли годинник пробив вісім, мати відчинила двері до світлиці і весело промовила:
   –  Дідусю Морозе, Дідусю Морозе! Засвіти вогні на ялинці! Ігорок іде зустрічати Новий рік!
   Хлопчик кинувся до матері – і в ту ж мить у кімнаті зайнялася веселка вогнів на високій ялинці. Ігор зупинився вражений. У його карих очах, як у дзеркальцях, відбивалася ялинка від підлоги до стелі, осяяна різнобарвними електричними лампочками, прибрана блискучими іграшками, цукерками, горіхами у золо­тих і срібних обгортках, яблуками і мандаринами. Вер­шечок ялинки був увінчаний золотою зіркою, від якої звисали довгі срібні промені.
   –  Красуня! – вигукнув хлопчик. – А хто її прибрав?
   –  Дід Мороз, – відповіла мати.
   –  Він був у хаті? – здивувався малий.
   –  Дід Мороз і зараз тут.
   –  Куди він заховався, куди? – гукнув Ігор.
   –  А ти заглянь під ялинку, – порадила мати. Ігор підбіг до ялинки, присів навпочіпки біля ви­сокого червонощокого Діда Мороза і побачив білу тор­бину.
   –  Дідусю Морозе, це мені? – запитав хлопчик.
   –  Тобі, тобі, Ігорочку, – прошамкала баба за ялинкою.
   –  А можна взяти?
   –  Бери, бери, хлопчику любий, я приніс тобі подарунок від самого Нового року.
   –  А який він, дідусю, Новий рік?
   –  Вчора, Ігорочку, він був ще з тебе завбільшки, а нині – ого-го-го, вже парубок, під вусом.
   –  Як дядько Андрій? Такий?
   –  Такий, такий, Ігорочку, високий та чубатий, червонощокий, а на підборідді ямка.
   –  Гарний Новий рік.
   –  Дуже славний, Ігорочку.
   –  То брати подарунок, бабусю?
   –  Та це ж з тобою Дід Мороз розмовляв, – засміялася баба, виходячи із-за ялинки. – Скоріше бери мішечок.
   Ігор обвів усіх у кімнаті щасливими очима і серйозно сказав:
   –  Що мені дідусь приніс від Нового року? Хлопчик підійшов до стільця, розв'язав торбину, підніс її – і звідти посипалися цукерки у кольорових обгортках, червонобокі яблука, золотисті мандарини, горіхи і апельсини. Та кинувся він до блискучої губної гармонійки. Взяв у руки, уважно роздивився й обереж­но приклав до губів, подув – гармонійка тихенько зойкнула раз, потім ще раз. А через кілька хвилин Ігор ходив кругом ялинки і награвав тільки йому відому пісню.
   Баба від захоплення плескала у долоні, батько з матір'ю радісно усміхалися.
   Хлопчик то грав, то милувався різними іграшка­ми, якими була прибрана ялинка, потім повечеряв і ліг спати. Але з гармонійкою не розлучався. Так і заснув, затиснувши її в кулачок.
   І приснився Ігореві сон. Ні, не сон, а новорічна казка. Ніби Дід Мороз вийшов з-під ялинки, став се­ред кімнати і заграв на губній гармонійці веселий та­нок. Щоки у нього роздувалися, як гумові кульки, губи витягалися трубочкою, червоний ніс аж сяяв. А коли він почав хвацько притупувати білими валянками, з ялинки стрибнуло кілька скляних легенів у червоних шароварах, вишитих білих сорочках, у чорних смуше­вих шапках. Вони підморгнули старому, взялися у боки і як вдарили гопака, то із зелених гілок одна за одною спустилися паперові красуні з віночками на го­ловах, взялися за руки і давай кружляти навколо Діда Мороза. Вони танцювали точнісінько так, як дівчатка і хлопчики у дитячому садку.
   Скоро під чарівну музику стали танцювати іграш­кові півники і зайчики, котики і собачки, лисички і їжачки. А Дід Мороз все грав і грав. І раптом ялинка підіткнула рясне гілля і теж пустилася у танок. Вона так швидко закрутилась, що її срібні промінці, які звисали густими довгими косами від зірки, розлетілися навкруг і торкалися стін кімнати. Тоді всі іграшки стали у коло і закружляли навколо сивобородого му­зики.
   Дід Мороз все грав і грав, аж піт горохом котився з-під його червоної шапки і діамантами виблискував на носі, на щоках.
   Нарешті музика втомився грати. І лише втихла музика, як іграшкові птахи вилетіли на ялинку, сіли на самому вершечку і як заспівають:

Цінь-цінь-цінь, цінь-цінь-цінь.
Веснонько, прилинь!
Цінь-цінь-цінь, цінь-цінь-цінь.
Веснонько прилинь!

   Аж тут, під ялинкою, де не візьметься зелена травичка, а з неї повиставляла жовтенькі голівки кульба­ба, зацвіли довгошиї червоні і жовті тюльпани, ніжні білокрилі нарциси пурхали, наче метелики. А скляна зозуля, яка сиділа тихо на гілці, раптом затріпотіла крильцями і на всю хату: ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку! Зозуля кує, синички цінькають, а соловейко як заспі­ває десь між гіллям: ціпом-ціпом, тьох-тьох-тьох! ці- пом-ціпом, тьох-тьох-тьох!
   Слухав Дід Мороз той весняний шарварок, слухав, потім нахмурив свої кошлаті білі брови, приклав гар­монійку до губів і заграв щедрівку. Як те почули хлоп­ці і дівчата, то зразу й підхопили:

Добрий вечір тобі, славний господарю,
Радуйся,
Ой, радуйся земле, рік Новий
Народився.

   Принишкли пташки, зіщулилися, бо почав пада­ти густий лапатий сніг. Зірчасті сніжинки притруси­ли ялинку, обліпили шапки хлопцям, віночки – дів­чатам, накрили білим простирадлом траву і квіти.
   Потім Дід Мороз набрав у жменю пшениці із сво­єї торби і почав посівати, примовляючи:

Сійся, родися, жито й пшениця,
Всяка пашниця,
На Новий рік,
Щоб краще вродило,
Як уторік!

   Тут десь взявся Новий рік – стрункий, високий, чубатий у білій вишиванці, червоних шароварах, хро­мових жовтих чоботях, ще й у чорній смушевій шап­ці. Усміхнувся хлопцям і дівчатам, малюкам, пташ­кам і звірятам:
   –  Ви зібралися зустріти мене? Ось я і прийшов. Доброго вам здоров'я та великого щастя зичу на цілий рік! Хлопчикам і дівчаткам бажаю швидше рости, слу­хатися бабусь і дідусів, батьків і вихователів, вчителів і класних керівників, дружити між собою і з дітьми усієї нашої планети Земля! А ще зичу вам миру і чис­того сонячного неба! Щоб ви ніколи не знали, що таке війна, голод і хвороби!
   Дід Мороз на радощах як подув у гармонійку, то всі закружляли у веселому таночку навколо Нового року, приспівуючи:

Нова радість стала,
Яка не бувала —
Над землею зоря ясна
На весь світ засіяла.

   Несподівано на гілку ялинки злетів червоногру­дий пластмасовий півень і як заспіває на все горло: ку- ку-рі-і-ку! ку-ку-рі-і-ку-у-у! ку-ку-рі-і-ку-у-у!
   І прокинувся Ігор. А над ним стоїть його рідний дядько Андрій, точнісінько, як Новий рік, якого тіль­ки що бачив уві сні. Тільки дядько у розхристаній ви­шиванці і чорних штанах. Він тримає у руці гармоній­ку і сміється:
   –  З Новим роком, племіннику! Пора, брате, вста­вати, а то сніданок захолоне.
   –  А де Новий рік? – запитав хлопчик.
   –  Як де? – здивувався дядько Андрій.
   –  А Дід Мороз грав на гармонійку?
   –  Я вже з півгодини граю над тобою, – засміяв­ся дядько, – а ти все спиш і спиш.
   –  Неправда, то Дід Мороз грав!
   –  Хай буде так. Вставай!
   –  Встаю!