БОРОВИКИ

   До бабусі Марини, що жила у селі Слобідка Гірчичанська, прибився надвечір. Старенька саме доїла корову на оборі.
   Я привітався, поклав подарунки на стареньку та­буретку і:
   –  Бабусю, я побіжу в ліс, може мені щось усміх­неться... Дуже хочу грибів, смажених на вугликах.
   –  У лісі вже темно, сину. Завтра раненько підеш, а зараз відпочинь. Пройшов же сім верст.
   –  І все ж я пошукаю щастя...
   З тими словами зняв з колика відро, перебіг єди­ну у цьому селі широку споришеву вулицю, на якій табунцями навпроти воріт своїх господарів збиралися ночувати гуси і качки, перебіг сусідське подвір'я, а там, за городом, – ліс! Такий же, як і кілька років тому, коли два тижні пас бабусину корову.
   Втоптаною конюшиновою стежкою буквально вле­тів у зелену стіну лісу... Було вже і справді темнувато.
   Вирішив пошукати щастя скраю, де ще крізь густі крони дерев іноді пробивалися косі сонячні промені. Ки­нувся праворуч до великого дубового куща, віти якого лежали на землі. Рвучко підняв крайню гілляку –і ах­нув! Земля була вкрита боровиками! Ніби хтось навмис­не насадив кілька десятків великих і малих грибів. Від несподіванки впустив гілляку. Оглянувся, чи нікого нема поблизу, протер очі: чи не сон це? Витягнув з кишені складного ножика, якого спеціально купив у Києві для цієї мети (а тоді я закінчив три курси університету), опус­тився на коліна і поповз під казкову гілляку...
   Через хвилин десять я випростався, радісно усмі­хаючись, і до дуба та лісу:
   –  Дякую вам, мої любі друзі, що не забули мене, що привітали таким дорогим подарунком!
   Було за що дякувати: у руках тримав повнісіньке відро боровиків – великих, середніх і навіть дрібних...
   Бабуся ще поралася коло корови, як я опинився перед нею із ношею. Вона аж нестямилася:
   –  Свят, свят, свят, сину! Хто це тобі наклав пов­нісіньке відро боровиків?
   –  Хазяїн лісу, бабусю, сам Дубовик.
   –  Це ти справді, Миколко, чи снишся мені з гри­бами? – перехрестилася старенька.
   –  Так, бабусю, це таки я. А Дубовик мені у Києві снився, кликав до себе в гості. Оце мені подяка, що не забув його провідати...
   Того вечора я досхочу попоїв смажених на вугли­ках грибних шапочок, які вміла готувати лише бабуся Марина.