ЇЖАЧОК

   Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок –і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани.
   Їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усмі­халися, пестили руками і ховали до кишень, в сумки, чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями.
   Неподалік на лавці сиділо двоє школяриків: набурмосений хлопчик з непокірною чорною чуприною, що з'їжилася над високим чолом, і білява дівчинка, очі якої висвічували погожим небом, а губи нагадували дві скибочки перестиглого кавуна. Поруч стояли портфе­лики з книжками. Вона, жестикулюючи тонкими ру­ками, щось доводила чорноокому.
   Але той, заклавши пальці в кишені вилинялих синіх штанів, не помічав ні пішоходів, ні каштанів, які іноді падали коло самісіньких ніг, ні голубоокої.
   Раптом дівчинка побігла за каштаном, що поко­тився на край тротуару. Він ще не вилупився із своєї темно-зеленої домівки, вкритої густими гострими ко­лючками. Шкаралупка лише лопнула посередині, і звідти лукаво посміхнувся кароокий каштан.
   Дівчинка підняла знахідку, підійшла до хлопчи­ка і ніжно:
   –  Подивись, Івасю, якого кумедного їжачка по­дарував нам каштан.
   Хлопчик спідлоба зиркнув на колючку – і губи розтяглися в широкій усмішці. Обережно взяв простяг­неного красеня і вдячно подивився дівчинці в очі.