Державний історико-культурний заповідник
“Межибіж”

   Серед мальовничих пагорбів Поділля, там, де зливають свої води річки Буг та Бужок височіють потужні мури великого замку. Через своє розташування фортеця дістала назву “Меджибіж” – між двома Бугами.
   Вперше про Меджибіж згадується в Іпатіївському літописі під 1146 роком, коли київський князь Ізяслав Мстиславович передав князю Святославу Всеволодовичу у володіння п'ять міст, серед яких і “Межибож'є”.

Південні мури замку.

   Залишки городища ХІ-ХІІІ століть свідчать, що на той час це було добре укріплене місто Київської Русі, яке охороняло її кордони з кінця ХІІ століття. Меджибіж входив до складу Галицько-Волинського князівства, але в середині ХІІІ століття Золотій Орді вдалося захопити частину подільських земель. Данилу Галицькому, який визнав залежність від Орди, довелося знищити укріплення  кількох міст, в тому числі і Меджибожа.
   У 1362 році Великий Литовський князь Ольгерд розбив татар на річці Синюха і включив всі подільські землі в склад Литовського князівства.   Володарями краю стали князі Кориатовичі. Припускають, що саме вони розпочали будівництво меджибізьких кам'яних укріплень замість дерев'яних.  Мури фортеці були змуровані з великих кам'яних плит, їх товщина сягала 1,8 м. Була збудована велика трикутна фортеця з круглими вежами на кутах, з яких збереглася лише кругла Східна вежа з брамою і барбаканом.
   Перед західною стіною було побудовано церкву в романському стилі, яку пізніше переробили на костел готичного стилю.
   На рубежі ХV-ХVІ століть будують дві міцні вежі – п'ятигранну Лицарську та північно-східну круглу – Офіцерську. Їх мури сягають чотириметрової товщини. Чим потужнішими ставали Меджибізькі укріплення, тим частіше під їх стінами зазнавали нищівних ударів татарські загони. Лише у 1516 році кочівникам двічі довелося тікати з поля бою.
   З 1540 року Меджибізькою волостю стали володіти польські магнати Сенявські, які далі реконструюють замок та зводять нові вежі. Замок розширили на захід, об'єднавши мурами Офіцерську вежу з Лицарською і дитинцем та продовживши південне прясло мурів майже у 20 метрів заввишки. В'їзд перенесли зі сходу на захід, з боку міста. Тут був викопаний рів, через який перекидали міст. А на сході до барбакану було прибудовано п'ятипелюсткову вежу, названу в народі “Турецьким бастіоном”, бійниці якої дозволяли вести прямий та перехресний вогонь.
   У 1566 році Меджибіж витримав облогу татарської орди. П'ятдесят років потому до міста підійшло стотисячне кримське військо, проте на штурм фортеці не наважилося. А під час бурхливих козацько-польських битв фортеця переходила з рук в руки: то до козаків, то до поляків, то до турків. На початку повстання 1648 року фортеця була захоплена козаками Максима Кривоноса, а наступного 1649 року під мурами відбувся запеклий бій між польським військом та козацькими полками Данила Нечая. У 1650 році Б.Хмельницький по дорозі до Кам'янця стояв із своїм обозом під Меджибожем. Поляки змушені були залишити фортецю і її зайняв гетьман, але ненадовго. Не витримала Меджибізька фортеця лише турецької агресії 1672 року, коли армія Мухаммеда ІVзуміла підкорити ще й могутній Кам'янецький замок. Меджибіж став адміністративним центром Санджаку, що тривало 27 років. Перебуваючи у фортеці, турки значно зміцнили її і прикрасили на східний зразок, а костел перетворили на мечеть. У 1686 році, після дворічної облоги, турки залишили фортецю. Згідно Карловицької угоди 1698-1699 років, Поділля знову опинилося у складі Польщі і в Меджибіж повернулися польські феодали.

Палац Сенявських у замку ХVІ ст.

   Наприкінці ХVІІ століття фортеця поступово стала втрачати своє оборонне значення, перетворюючись на замок-палаццо. Було забутовано землею всі нижні яруси фортечних споруд. Над двоповерховими кам'яницями, пристосованими для оборони, надбудовується житловий поверх у стилі барокко. Над барбаканом зводиться банкетний зал та четвертий і п'ятий яруси східної вежі.
   Після другого поділу Польщі, Меджибіж відійшов до Російської імперії. З 1730 по 1831 роки власником містечка і замку став Адам Чарторийський та його сини, які присягнули імператриці Катерині ІІ, так як на той час Меджибіж вже був у складі Подільської губернії Російської імперії.
   В добу володіння замком Чарторийськими було реконструйовано  костел,  розбито  сад  і  квітники.  У  1792 році Меджибіж слугував осідком штабу польського патріота Тадеуша Костюшко. За участь у польському повстанні 1830-1831 років держава конфіскує замок у Чарторийських і його передано військовому відомству. Корпуси замку переплановуються для прийому високих гостей, фортечні мури увінчують декоративними зубчастими парапетами, північно-східну круглу вежу надбудовують у формах восьмигранного обсягу зі стрімчастими дверними і віконними отворами, стіни всіх будівель покривають вапняним тиньком білого кольору. Увесь комплекс позбувся вигляду оборонної споруди і перетворився на білосніжний палац, який з тих пір часто називали “Білий лебідь”.
   Варто знати, що восени 1846 року, перебуваючи у складі археологічної комісії на Поділлі, фортецю відвідав Т.Г.Шевченко – великий український поет і художник.
   З 1896  по 1914 роки  в  замку  розміщувався елітний 12-й Охтирський полк, яким опікувалася княгиня Ольга Олександрівна Романова. Вона, як стверджують історики, неодноразово бувала у Меджибожі. У 1917 році у фортеці була ставка Павла Скоропадського.
   Із встановленням радянської влади, замок було занедбано: в різний час тут розміщувались маслозавод, складські приміщення, замкові мури місцеве населення розбирало на будівельний матеріал. Але попри все до нашого часу замок у Меджибожі добре зберігся і сьогодні ми маємо нагоду бачити ці могутні стіни і вежі, порівнюючи все побачене із розповідями історичними. Дійшов він до наших днів з розкопками мурів фундаментів ХІІ ст., з пам'ятками пізньої готики, ренесансу, барокко, класицизму та псевдоготики. Ще в середині 1960 року почалася реставрація замкових будівель, а в 1971 році тут було відкрито музей – відділ Хмельницького краєзнавчого музею. У подальші роки Меджибізький музей-фортеця перетворився у значний центр туризму на Хмельниччині.
   З 2004 року Меджибізький замок – це державний історико-культурний заповідник “Межибіж”. В реставрованих пристінних корпусах замку (бувші казарми) розгорнуто експозиції краєзнавчого та етнографічного музеїв, в яких зібрано багато експонатів, що розповідають про багатовікову історію міста  і  фортеці,  унікальну  колекцію  ікон,  старожитностей  та предметів побуту. Заслуговує на увагу і картинна галерея сучасного українського мистецтва. В колишньому Каретному залі розміщено музей пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

    Це невеличке подільське містечко приваблює й іншими цікавими пам'ятками історії і культури. Наприклад, тут можна побачити колону-каплицю, що відноситься до часів перебування на Поділлі турків. Збереглися руїни Тринітарського костела, каплиця-ротонда, що вико-нувала оборонні функції, замчище в урочищі Раківці, що за 2 км. на схід від фортеці, а ще тут зберігся єврейський некро-поль, що виник у І половині ХVІ століття, на якому похований засновник хасидизму І.Баал-Шем-Тов (Бешт).
    Сьогодні все більше звучить думка, що слід розширити реальні межі історико-культурного заповідника, включивши до нього й інші Меджибізькі пам'ятки. Отож, поступово відроджується, оживає древній Меджибіж, а з ним і наша пам'ять про неповторне і героїчне минуле рідного краю.

Познайомся, прочитай:

● Друге дихання древнього Меджибожа // Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – Хмельницький, 2008. – С. 109-116.
● Єсюнін С. Місто між Богами / С.Єсюнін // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький, 2007. – С. 98-99.
● Меджибіж // Двадцять дев'ять зупинок від Хмільника до Хмельницького : путівник. – К., 2009. – С. 37-53.
● Меджибіж // Сердюк О.В. Найцікавіші місця України / О.В.Сердюк. – Х., 2008. – С. 37.
● Меджибіж: 850 років : матеріали науково-практичної конференції 17 серпня 1996 р. – Меджибіж : Офсет, 1996. – 169 с.
● Меджибіж 860 років : фотоальбом . – К. : Поліграф-Експрес, 2007. – 27 с.
● Меджибіж: історія та сучасність : бібліографічний покажчик. – Хмельницький : Заколодний М.І., 2009. – 28 с.
● Меджибозький замок // Мунін Г.Б. Визначні пам'ятки західної України / Г.Б.Мунін, Х.Й.Роглев, О.О.Гаца. – К., 2008. – С. 164-168.
● Меджибізький замок // Гуркіна Г.О. Замки та фортеці України / Г.О.Гуркіна, О.В.Сердюк. – Х., 2008. – С. 52-53.

*     *     *

● Гординський В. Заповідники “Кам'янець”, “Межибіж” та “Самчики” увійшли до “Ста чудес України” /В.Гординський // Є Поділля. – 2007. – 28 червня.
● Дудар Л. Подорожуємо рідним краєм / Л.Дудар // Проскурів. – 2008. – 29 травня.
● Єсюнін С. Меджибіж – це не лише фортеця / С.Єсюнін // Є Поділля. – 2009. – 27 серпня.
● Жила М. Меджибізька фортеця виявилася старшою на два століття / М.Жила // Є Поділля. – 2008. – 30 жовтня.
● Жила М. У Меджибожі відбувся музично-історичний фестиваль / М.Жила // Є Поділля. – 2009. – 27 серпня.
● Заржицький В. Коли ж держава зглянеться на древній Меджибіж? / В.Заржицький // Подільський кур'єр. – 2006. – 20-26 липня.
● Золотарьов М. На території Меджибізької фортеці знайдено рештки тіл Ромео та Джульєтти / М.Золотарьов // Проскурів. – 2000. – 11 серпня.
● Іванович П. Кам'яний автограф між Бугами / П.Іванович // Проскурів. – 2000. – 11 серпня.
● Медведчук Г. Меджибіж – це літопис у камені / Г.Медведчук // Подільські вісті. – 2007. – 19 січня.
● Подольська Р. Якби каміння могло говорити… / Р.Подольська // Урядовий кур'єр. – 2010. – 5 червня.
● Пономар В. Меджибіж як правнук Болохівський : до 855-річчя першої згадки про Болохівську землю / В.Пономар // Подільські вісті. – 2005. – 5 травня.
● Слободянюк Т. Меджибізький замок: вперед, у минуле / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2008. – 16 травня.
● Слободянюк Т. “Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України” / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2009. – 3 липня.
● Слободянюк Т. Це – фантастика, що потрясає, це – молитва за Україну / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2008. – 9 жовтня.
● Федоров І. “Межибіж”– Державний історико-культурний заповідник / І.Федоров // Хмельниччина. – 2004. – 16 квітня.
● Шандебура С. Старий свідок діянь людських / С.Шандебура // Подільські вісті. – 2005. – 12 серпня.
● Шпулак Н. Нерозгадані таємниці Меджибожа / Н.Шпулак // Є Поділля. – 2008. – 10 липня.