"Юність обпалена війною" (комплект буклетів про підпільників Проскурівської підпільно-партизанської організації в роки Другої світової війни для користувачів-учнів 5-9 класів). Вип.2
Дорогі друзі!
Барвистими килимами розкинулись поля, ліси, луки, красиві гомінкі міста і ошатні села. Зеленими хвилями гонить вітер в полях колосисті хліба. У високій блакиті дзвінкоголосо виспівує свою пісню жайвір. Все це – рідне Поділля. Проте, дуже тривожно на цій прекрасній українській землі. Десь там, далеко на сході нашої країни, ідуть бої, гинуть патріоти. Під загрозою незалежність та спокій і нашого краю. Сьогодні, як ніколи, варто згадати нашу історію, зразки героїзму і подвигу. Адже, понад 70 літ тому тут, в нашому краї, теж гриміли бої, йшла запекла боротьба з німецько-фашистськими окупантами. У цій непримиренній боротьбі нарівні з дорослими брали участь і ваші ровесники. Юнаки і дівчата ставали відважними підпільниками та партизанами, збирали розвіддані для партизан, брали участь у диверсіях проти ворога, в боях по звільненню нашого краю, здійснювали воістину героїчні подвиги. Недарма ще зовсім юному шепетівському хлопчику Валі Котику було присвоєно звання Героя. І якими б не були сторінки сьогоднішньої новітньої історії рідної України – неймовірно важкими, героїчними – пам'ятаймо подвиги юних героїв Другої світової. Забути їх була б кричуща несправедливість. Нехай їх подвиги та безмежна любов до рідної землі буде взірцем для вас, друзі, та прийдешніх поколінь. Герої не вмирають! Героям – слава!
… Тут зупинила вічність кроки. Тут час ходу свою спинив. Вони лежать у сні глибокім, Чиїсь батьки, чиїсь сини. Над ними клени тихо плачуть, На камінь падає роса. І тільки душі їхні бачать – То не росини – то сльоза. Сльоза в дощах, сльоза у росах І хмари суму у вітрах. Вже в наречених сиві коси. Й хрести стоять на матерях. Гаряче серце батька й сина Безжальна куля відняла. І рідна мати – Україна Їх в рідну землю прийняла. Не забувай про них, земляче, Спини ходу, схили чоло. Нехай душа твоя заплаче По тих, кого скосило зло. Сплетім вінки з добра й любові, Аби звільнити світ від сліз. Хіба ж не досить горя й крові, Що нам двадцятий вік приніс?..