“Хвала тому, хто людям у приполі
Несе слова, подібні хлібу й солі,
І співи, гідні слави сіяча!”

                                   М.Рильський

   Михайло Панасович Стельмах! Самобутній, цікавий талант! Видатний художник слова! Один із найяскравіших знавців багатств української мови. Одночасно – поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист. Своїми поезіями, оповіданнями, повістями і романами він підніс рідне слово до високих вершин в українському письменстві.
   Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського повіту на Вінниччині. Батько і мати його селяни, весь рід споконвіку хліборобський. Тут, в рідному селі, серед квітучої мальовничої природи Поділля, минали дитячі на юнацькі роки письменника. Тут відкрилася йому поетична краса рідної землі, таємниці людського життя. Тут він почав ходити до школи, жадібно вбирати премудрості наук.

Батьки письменника

   Його мати, Ганна Іванівна, добра і ласкава жінка, невтомна сільська трудівниця, навчила маленького Михайлика любити навколишній світ. Найтепліші і найніжніші спогади у душі   письменника   збереглися   про  матір:  “В  її  устах  і  душі насіння було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками – нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого” (із повісті М.Стельмаха “Гуси-лебеді летять”).
   Великий вплив на формування письменницького таланту у малого Михайлика мали також батько Панас Дем'янович – колишній кочегар на крейсері “Жемчужний” під час російсько-японської війни та дід Дем'ян – колишній кріпак, талановитий майстер, мудрий філософ, працелюб. А першим учителем і наставником був голова комнезаму дядько Себастіян – правдолюбець, гуманіст, людина світла і добра.                                                     
   Малий Михайлик тягнувся до знань, до книги. “Якось я швидко, самотужки навчився читати і вже, на мої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі. Читав я “Кобзаря”і “Ниву”, казки і якісь без початку і кінця романи…”– згадував згодом письменник. Та найбільше захопили Михайлика дві книжки – ‘Кобзар”Тараса Шевченка і “Тарас Бульба”Миколи Гоголя. Зачарували, заполонили вони уяву хлопця і змістом, і чудовою барвистою мовою.
   У 1921 році Михайлик пішов до школи. Його відразу прийняли до другого класу. В той час жити і вчитися було дуже важко. Йшла ще громадянська війна. Жорстокі бої точилися й на Поділлі. У Стельмахів на всю родину були одні чоботи, тому батько не раз у люті морози чи негоду носив Михайлика у школу на руках, загорнувши у свою кирею.
   З ранніх років хлопчик переймається любов'ю до хліборобської праці. Вчився орати, сіяти, жати і косити. Пізніше допомагав батькові теслярувати і стельмахувати.
   Після   закінчення  початкової  сільської  школи  Михайло Стельмах вступає у школу колгоспної молоді, яку закінчив у 1928 році. В цьому ж році очолює у Дяківському колгоспі молодіжну наймитську бригаду. Оре, сіє, косить і починає віршувати.  Від  світанку  до  вечора  юний поет працює в полі, а потім допізна засиджується над книжками. Все більшим стає бажання стати вчителем. І ось він вирушає у незнаний світ. У торбинці – дві хлібини, шматочок старого сала, кілька цибулин та у вузлику сімдесят п'ять копійок.
   Спершу Михайло Стельмах навчається у Вінницькому педагогічному технікумі. Згодом, у 1933 році бідняцький син перший у Дяківцях закінчив Вінницький педагогічний інститут. Перші дві зими Стельмах вчителює у школах рідного Поділля, а потім переїздить ближче до Києва – в село Літки над Десною. Тут він викладає українську мову і літературу, організовує фольклорний гурток. Збір та вивчення скарбів фольклору стало для молодого вчителя професійним покликанням. З 1936 року у газетах та журналах починають друкуватися його вірші, де поет оспівує рідну землю, людину праці, передає схвильовані особисті переживання, почуття. Саме тоді поет-початківець знайомиться із М.Т.Рильським, який здійснив великий вплив на становлення М.Стельмаха як поета та зіграв надзвичайно благотворну роль у його долі.

   У 1939 році Михайла Стельмаха призвано на дійсну військову службу, а невдовзі у 1940 році його було прийнято у Спілку письменників України. За кілька місяців до початку Великої Вітчизняної війни у світ вийшла перша збірка його поезій “Добрий ранок”.
   Війна застала поета у Білорусії, під Полоцьком, де він служив рядовим артилеристом-зв'язківцем. У жорстоких і кривавих боях його було тяжко поранено і вивезено у госпіталь на Урал. Тяжке поранення надовго прикувало його до ліжка, але й тут він не випускає із рук пера – пише вірші, нариси, оповідання, мовою художніх образів передає жахи війни, мужність народу. Його фронтова лірика полонить суворою правдою, філософською заглибленістю:

Життя моє – ідуть бійці суворі,
І чуєш дзвін натруджених сердець.
Вночі прострелені зринають зорі,
В полях вмира поранений боєць.
Береш його гвинтівку серед поля,
Що пахне ще і потом, і теплом,
А на могилі вже печалиться тополя
І тужить колос вистиглим зерном.
                      (“Життя моє! Тремтять шляхи розбиті…”)

   Загоїлись рани, Стельмах знову на фронті, тепер вже як спеціальний кореспондент газети “За честь Батьківщини”на першому Українському фронті. У 1942 році в Уфі й Воронежі за редакцією М.Рильського побачили світ збірки “За ясні зорі”та “Провесінь”. Епічні картини (“На пагорби чорні”, “Заклубились намети в далині”, “Бій”), ліричні поезії (“Матері”, “Поранений лежав я у роздоллі…”, “Шляхи вересневі, ключі журавлині”, “Україні”, “Земле моя”), похідні пісні (“Партизанська”, “Застольна бойова”), публіцистика (“Друзям”, “Ворогам конати”), пейзажні малюнки (“Моя красо, в каймі озер Полісся…”, “Провесінь”) – така жанрова палітра поета в роки Великої Вітчизняної війни. Робота військового кореспондента не менш небезпечна, ніж бійця-фронтовика. У 1944 році під Львовом осколком авіабомби Михайла Стельмаха було знову важко поранено у ногу. Загрожувала гангрена. Знову лікування у госпіталі. У ці дні і визріває у Михайла Стельмаха задум написати великий роман. Так народжувався великий роман-хроніка “Велика рідня”.
   Після лікування М.Стельмах повертається у фронтову газету “За честь Батьківщини”, на сторінках якої друкує свої нариси, вірші, оповідання. В них він відтворює героїзм воїнів, які визволяли Батьківщину, а згодом Польщу, Чехословаччину, Австрію, Німеччину. Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, чотири медалі “За бойові заслуги” та ряд інших нагород прикрасили груди письменника-воїна.
   Ще в далекому 1942-му поет М.Стельмах писав:

Земле моя, запашна, барвінкова,
Ріки медові, дощі золоті,
Тільки б побачить тебе у обнові –
Більше нічого не хочу в житті.
Тільки б дитям пригорнутись до тебе,
Гордим солдатом в привілля прийти,
Сонце зустріти в травневому небі,
Зводить руками і щастя, й мости.
                                   (“Земле моя”) 

З Максимом Рильським

   По війні письменник повертається до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної творчості. У грудні 1945 року М.Рильський запросив Стельмаха як фольклориста на роботу в Інститут мистецтвознавства, фольклору й етнографії Академії наук України. Як вчений він виїжджає в наукові фольклорні експедиції і записує самоцвіти народної творчості, впорядковує і видає збірники українських народних пісень.
   У післявоєнні роки Михайло Стельмах плідно працює і на літературній ниві. Зокрема, виходять його поетичні збірки “Шляхи світання”(1948), “Жито сили набирається”(1954), “Поезії”(1958), “Мак цвіте”(1968). Одним з найкращих поетичних творів Михайла Стельмаха є поезія “Мак цвіте”. Сам автор визначив жанр цієї поезії як легенду. Це справді народна легенда, перелита у форму вірша. У поезії змальовано сміливого і мужнього воїна-козака, який героїчно бореться з ординцями-завойовниками. Рятуючи дівчину від полону, він гине на полі бою від кулі іуди-зрадника.

Ординці воїна скришили,
На землю впало тіло біле
І, наче зерно, проросло,
А влітку маком зацвіло…

   Червоні квіти степового маку, за легендою, ввібрали кров загиблого козака і набули кольору його крові. Ці квіти завжди цвістимуть серед людей і нагадуватимуть їм про того, хто віддав своє життя за рідний край:

Давно ординців і іуду
В моїм краю забули люди,
Бо їхній слід – страшний укіс
Травою мертвою поріс.
А мак цвіте віки в роздоллі –
В косі дівочій і у полі.
А мак цвіте!

   Отож, використавши народну легенду, поет створив героїчний образ захисника народу, втіливши в цьому образі, що переростає в символ, ідею безсмертя звитяжних діянь кращих синів українського народу.
   В поетичному доробку Михайла Стельмаха є багато задушевних, ліричних творів інтимного характеру. Це вірші про молодість, про кохання і дружбу, про радість і щастя у житті. Зразком інтимної лірики М.Стельмаха є чудовий ліричний вірш “Поміж березами дівча іде”. В ньому передано схвильовані почуття ліричного героя, викликані зустріччю з дівчиною у березовому гаю. Під кленом біля джерельця стоїть поет і милується красою навколишньої природи, що буйно квітує в сонячному весняному світанку. А поміж березами майнула дівчина у блакитній хусточці. Дівчина безтурботно йде, співає пісню, може й бачить, що нею милується юнак. Навколо щебечуть птахи, радісний день і на душі стає спокійно і радісно. Навколишня краса природи раптом зливається з красою дівчини, людини, і від цього ніби повінь людської доброти розлилася в душі поета:

Стою під кленом біля джерела –
У серце йдуть пісні привітні –
А дівчина, як молодість, пішла
У хусточці блакитній.

   До інтимної лірики належать і інші чудові вірші поета: “Чого моє серце чекає”, “Вишневий цвіт сповив світання”, “Осінні дні несуть розлуку”, “Життя починається з любові” та інші.
   Та особливо мистецький талант письменника розцвів у прозі. У 1949-1951 роках побачили світ дві книги: “На нашій землі”і “Великі перелоги”, що складають роман-хроніку “Велика рідня”. Цей роман був відзначений Державною премією СРСР. “Велика рідня” – своєрідний художній літопис життя подільського села Новобугівки  за чверть століття, з кінця громадянської війни до визволення України від німецько-фашистських загарбників.
   У наступні  роки  письменник  порадував  читача новими романами: “Кров людська – не водиця”(1957 р.) та “Хліб і сіль”(1959 р.). Як і в попередньому романі “Велика рідня”, у цих творах продовжується тема людини і землі, події першої половини ХХ століття. Так, в романі “Хліб і сіль” змальовано українське село напередодні і під час російської революції 1905 року. Стельмах створює багатоликий образ народної маси, її найхарактерніших представників: Дуная, Чайчиху, Поляруша, Щербину та інших. Найголовнішою в романі є тема землі у долі трудівника. Герої роману марять чи розмовляють із землею і для діда Дуная вона – “мужицький вузол, Богом і людьми закручений, зав'язаний”, а для Івана Чайченка – “петля”, в котру  “мужик мусить лізти”.
   В основу роману “Кров людська – не водиця”покладено складні події громадянської війни (1919-1921 роки). Сюжет зосереджується  навколо розподілу землі, розкішної і вбогої, ласкавої і жорстокої. В цей період історії України більшовики на поміщицьких землях стали запроваджувати комуни, пропонували відбирати землю у заможних селян-куркулів. Внаслідок такої політики, на селі точилася гостра і непримиренна боротьба. Земля, що покликана народжувати життя, обливається кров'ю, стає причиною смерті. Силою свого мистецького таланту, логікою вчинків персонажів і яскравими епізодами письменник протестує проти такого становища. Сліпий кобзар Андрійко силою людської любові благає зрячих “бути людьми, не проливати людську кров, бо вона ж не безрідна водиця, що тримається й на травиці, в озері й криничці, а кров тільки тримається землі…”. “Кров людська – не водиця – проливати не годиться”, – як пересторога лунає тужна пісня. Письменник заперечує владу землі над людиною, яка має мати владу над нею. У романі утверджується віра у людину, її здорові і прекрасні начала.
   У 1961 році романи М.Стельмаха “Велика рідня”, “Хліб і сіль”, “Кров людська – не водиця”були удостоєні найвищої на той час нагороди – Ленінської премії.
   У цей же рік з-під пера письменника виходить один із найкращих творів – роман “Правда і кривда”. У ньому М.Стельмах сміливо порушив актуальні проблеми життя людини  в  тодішньому суспільстві,  засудив  фашизм і сталінізм, як найбільшу кривду і зло. Основна тема роману – життя українського села після звільнення від німецької окупації, у перші роки після війни, боротьба добра і зла. Події, змальовані у романі, вже стали надбанням історії, але порушені проблеми є актуальними і понині. Наприклад, автор констатує факт, що українське селянство, люди, які змалку звикли до праці на землі, втрачають любов до неї. Це на той час було досить сміливо. Письменник, звичайно, відстоює одвічне хліборобське право – право на землю.
   Персонажі твору поділені на позитивних – носіїв правди і негативних – тих, хто уособлює кривду. У центрі твору – образ Марка Безсмертного – голови колгоспу, який був репресований ще перед війною, але згодом реабілітований. Селяни сприймають його як добру й порядну людину, він є для односельців втіленням усіх чеснот. Вперше читач зустрічається з головним героєм, коли той поранений у бою з фашистами. До нього приходить смерть, називає його Проклятим. Та Марко вступає в суперечку зі смертю: “Час мій не вийшов, бо я ще не наорався, не насіявся, не налюбувався землею, не нажився”.
   Марко Безсмертний повертається з госпіталю до зруйнованого війною рідного села і стикається із силами кривди, долає ці сили, а тому перемагає Правда. Хронологічно події розгортаються з кінця 1944 року до осені 1945 року. Але в романі йде мова і про події громадянської війни, а в пролозі – і Другої світової та довоєнних років життя селян. Головний герой твору не мислить себе поза народними інтересами. Марко Безсмертний є носієм людяності, втіленням гуманістичного довір'я до людини. Через спогади Марка ми дізнаємося про сувору школу його життя. Повіривши більшовикам, він вступив до комуністичної партії, бо вірив, що вона утверджує єдину правду на землі. Йому доводилося не раз гірко розчаровуватися, коли працював до війни головою колгоспу. Не раз довелося Маркові пережити чорну наругу: репресивні органи його заарештували й ув'язнили, коли він не міг стерпіти однієї з неправд. Його колгоспники працювали тяжко на землі, виростили високий урожай, але їх залишили без хліба, прирікши на голодну смерть (натяк на 1933 рік). І тоді Безсмертний видав зароблене зерно селянам, але його звинуватили в “економічній контрреволюції”. Та Марко не зневірився в перемозі правди. Він дав собі клятву: незважаючи ні на які перешкоди, служити людям і правді.
   Ідеал високоморальної людини письменник втілив і в образі Григорія Задніпровського, побратима Марка Безсмертного. Він ненавидить кривду в людському житті і всіма силами утверджує правду. Доля теж не була до нього милосердною. У роки війни він громив фашистів, керував партизанським загоном, а по війні став батьком для п'ятьох сиріт – дітей відважного розвідника Івана Кульбабенка, який мужньо загинув від окупантів. Знову навчає дітей у єдиній, вцілілій з часів війни будівлі – церкві. Григорію притаманні найлюдяніші риси: своїх учнів він навчає любові, працелюбству, правдивості, він вільний від користолюбства, жадоби.
   Індивідуальні,  неповторні,  майстерно  виписані  і жіночі образи роману: матері Марка Безсмертного – Ганни Іванівни, замученої фашистами його дружини Олени, вчительки Степаниди. Особливо виділяється  і образ мудрого, невгамовного правдолюба і народного умільця діда Євмена Дибенка.
   З великою майстерністю Михайло Стельмах зумів проникнути в етичний світ носіїв кривди і зла на землі. Це, наприклад, колоритна постать Гната Поцілуйка – спритного кар'єриста. Він підла та улеслива людина, псевдопатріот, зневажає чесних і порядних людей. Зрадивши Батьківщину у роки війни, Гнат старанно приховує своє минуле, слізно просить Задніпровського посвідчити про зв'язок із партизанами. Такою ж зловісною фігурою є Андрон Кисіль – начальник обласного управління сільського господарства, типове породження бюрократії. Хлібороби для нього – сіра маса, сліпі виконавці вказівок зверху. А Безбородько, про якого Задніпровський каже, що він “з підземним лабіринтом крота”, дбає лише про власне благополуччя. Його мало турбує, що колгоспники мерзнуть у вогких землянках, на фермі немає чим годувати худобу. Партієць Безбородько не вірив і не вірить у комуністичні ідеали, він зневажливо ставиться до колгоспників, адже вони для нього “мужва”. Такі негативні образи викликають у читача осуд і відразу, налаштовують на думку, що необхідно не лише розпізнавати зло і кривду у житті, а й боротися з ними.
   Роман виховує у читачів любов до рідної землі, повагу до людини праці, формує такі риси характеру, як чесність, правдивість, принциповість і доброту, повагу до батьків і старших, чемність, шанобливе ставлення до свого роду і коріння. А цього, останнього, часто бракує і у сьогоднішніх молодих людей.
   Ще один крок письменника до вершин майстерності – роман “Дума про тебе”, який побачив світ у 1969 році. Він став гімном найблагороднішому з людських почуттів – коханню. Через долю Ярини Безкоровайної і Богдана Романишина письменник простежує складний шлях героїв до щастя.
   Останньою роботою і своєрідним творчим заповітом митця став роман “Чотири броди”(1979 р.), за який М.Стельмаха   нагородили   у  1980   році   Державною   премією України ім. Т.Г.Шевченка. Цей твір подолав багато перешкод на своєму шляху, повторивши долю “Великої рідні”та “Думи про тебе”. Тривалий час роман не дозволяли друкувати, адже український письменник згадує в ньому трагічні сторінки в історії українського народу: роки голодомору (1933) та жорстоких репресій (1937). Епіграфом до роману стали слова із народної пісні: “Ой, думай, думай, чи перепливеш Дунай”. Дунай у романі – це символ людського життя. Символічна і назва роману “Чотири броди”. Вона несе філософський підтекст, осмислюючи людське життя, у просторі якого людині доводиться всього зазнати. Зіновій Сагайдак, один із героїв роману, сказав, що в кожної людини є чотири броди в житті, які вона має перейти: “блакитний, як досвіт – дитинство, потім, наче сон, – хмільний брід кохання, далі – безмірної роботи і турботи, а зрештою – онуків і прощання. Мій дід, бувало, казав: чотирма бродами стікають води життя, а назад не повертаються…”.
   Події “Чотирьох бродів” охоплюють бурхливі події 20-30-х років і закінчуються початком війни 1941 року. Через чотири броди проходить життя всіх головних героїв роману. Автор майстерно переплітає минуле і сучасне, реальну дійсність з історичною пам'яттю, яка через віки продовжує жити у фольклорі, легендах. Персонажів роману-епопеї можна умовно розділити  на три  ланки: це легендарні герої, чиє реальне життя живе у пам'яті й уявленнях сучасників, міфічні персонажі, славні герої “сивої давнини”. До наступної групи героїв письменник відносить Човняра та Бондаренка-старшого, які загинули в роки громадянської війни і живуть у пам'яті дітей та побратимів – Шульги, Чигирина, Сагайдака. Їх образи є немов совістю в оцінках етичності вчинків сучасників, “золотою ниткою”, що пов'язує покоління. Третя група героїв живе в конкретному часі. Вони творять нове життя, в яке свято вірять, але й розчаровуються, бо міцною ходою йде по життю і кривда, зрада, підступ, наклеп, страшний голод 1932-1933 років, війна. Страшні життєві випробування переживає Данило Бондаренко, гине від зрадницької кулі агроном Ярослав, хлібороб Стах Артеменко у голодному 1933-му, рятуючи дітей, краде мішок ячменю і потрапляє у в'язницю. Це коло персонажів доповнює Човняр-молодший, родина хліборобів Гримичів, директор школи Діденко, Оксана, Мирослава та інші прекрасні жіночі образи.
   Особливою душевною красою наділяє письменник Данила Бондаренка. У нього було важке дитинство, тяжка робота погонича, але його супроводжувала щира материнська любов, її прекрасні пісні та чудова подільська природа. Мати прищепила йому трепетну любов до рідної землі та людей праці, які він пронесе через усе життя. Данило Бондаренко – талановита особистість, безкомпромісна зі злом людина. Його життєвим кредом є слова: “Тільки б землю по-справжньому збагнути та не образити людину”. Вчитель Бондаренко стає хліборобом, очолює колгосп у рідному селі, бо “це дуже потрібно тепер… Я ж дитя чорної землі, її тривоги – мої тривоги”. Бондаренко – романтик, захисник правди і людяності: “Я переконаний, що в кожної порядної людини повинно боліти серце за людей”.
   В окрему групу персонажів можна виділити носіїв кривди, відступників, зрадників – Оникія Безбородька, Семена Магазаника і його сина Стьопочку, Власа Кундрика, Махтея Боденка, районного прокурора Ступача та інших. Ступач – породження сталінізму, недовіри до людини. Він не любив ні людей, ні землі, у кожному вбачав замаскованого ворога. Недарма Ступачу селяни дали прізвисько – Рознос. Його нутро, егоїстичність, самовпевненість проявляються у діалогах із правдолюбцем Данилом Бондаренком. Серед негативних персонажів найоб'ємніше виліплено також образ Семена Магазаника. Письменник намагається не просто затаврувати носія кривди, а й досліджує морально-психологічні джерела зрадництва Семена. Страх стає його світовідчуванням, житейською філософією. Він існує відособлено від усіх, маскується, ховається, живе подвійним життям. Він зумів пристосуватися до нової влади, навіть став лісником, впиваючись багатством і розкошуючи, коли люди вмирали з голоду у 1933-му. Письменник майстерно зумів висвітлити образ жорстокого, віроломного хитруна і пройдисвіта, людини, яка то мучиться і страждає, якусь хвилину кається, але знову чинить зло.
   Роман “Чотири броди” – це самобутній художній світ, в якому змагаються правда з кривдою, життя і смерть, віра і безнадія, але завжди перемагає світле начало. Позитивні герої роману, навіть умираючи, думають про життя як подвиг і дію. Цей останній роман письменника – справжній гімн життю, гімн людині праці.
   З лагідною усмішкою, з теплим гумором, цікаво й дотепно писав Михайло Панасович казки та вірші для дітей. І для маленьких читачиків, як і для дорослих, знаходив письменник своє мудре проникливе слово, що доходить до самого серця, примушує задуматись, вчить робити добро. Маючи неабиякий педагогічний досвід, знання дитячої психології, вміння розповісти найменшим цікаво про цікаве, своїми творами Михайло Стельмах виховує любов до краси і знань, до людини і природи.
   Цілу бібліотеку складають книжечки, які написав М.Стельмах для наймолодших читачів: “Колосок до колоска”, “Жнива” (1951), “Живі огні” (1954), “Весна-весняночка”, “У сестрички дві косички” (1955), “В їжаковім вітряку”, “Як журавель збирав щавель” (1957), “Маленька Оленка” (1962), “Бурундукова сім'я” (1963), “Заячий секрет” (1966), “Цапків урожай” (1967), “Журавель” (1970), “Чорногуз приймає душ” (1971), “Літо-літечко” (1972), “Ой, весна-зоряночка” (1977), “У бобра добра багато” (1979). Написані років 40 і більше тому назад, віршовані казки Михайла Стельмаха надзвичайно цікаві, повчальні та актуальні і сьогодні. Наприклад, прочитавши казку “Чому в зайця не болять зуби”, мабуть, всі маленькі читачі здогадаються, що потрібно робити, щоб зуби не боліли:

– Ти не чистиш зуби, зайче,
І все лихо йде від цього, –
Каже дятел зайцю строго, –
І твої погані зуби
Доведуть тебе до згуби.

   А які цікаві фантастичні пригоди вуханя Непослушка, що виявив неабиякий для заячого роду потяг до музики і танців і досяг великих успіхів у цьому:

Навіть хтось став приміряться
Чи не можна виступ зайця
Для ефектності подать
Разом з танцем лебедят.
                        (“Непослушко Довгі Вушка і Дзвінок”).

   Хіба може дитина залишитись байдужою, прочитавши казки “Що посієш, те й пожнеш”, “Невмій і урожай”, “Маленька Оленка”та інші.
   Його казки та вірші для дітей спонукають до роздумів, повчають любити труд і ближнього, навколишній світ. Ці щирі, по-народному мудрі казки по-праву ввійшли до золотого фонду української дитячої літератури.
   Серпанком дитячої романтики та ніжною піснею рідної природи оповиті його автобіографічні твори “Гуси-лебеді летять” та “Щедрий вечір”, написані у 1964-1967 роках. Любов до людини, до витоків народної поезії, до щедрості і простоти сільського буття розкрилися тут новими гранями пізнання навколишнього світу.
   Розповідаючи про свої дитячі роки, Михайло Стельмах відтворює одночасно і життя селян-бідняків на початку ХХ століття. Епічна розповідь письменника тут часто переривається ліричними відступами. Сувора дійсність переплітається із казкою-мрією про світле життя.
   Хвилюючою картиною розпочинається твір: “Прямо над нашою хатою пролітають лебеді”. Лебеді на білих крилах приносять весну і життя. Щоб повернути лебедів, Михайлик хоче стати чарівником. Справжнім святом став для Михайлика той день, коли батько вперше поставив його до плуга і він пройшов першу борозну. З яким теплом, любов'ю і повагою згадує письменник про своїх батьків – Панаса Дем'яновича – хлібороба та Ганну Іванівну – просту сільську трудівницю. Саме вони відкрили перед малим Михайликом довершену і неповторну красу природи, красу навколишнього світу. Мати першою звернула увагу малюка на те, як плаче від радості дерево, коли надходить весна і як у розквітлому соняху ночує сп'янілий джміль. Трепетною любов'ю, особливою ніжністю світиться її образ: “Не знаю, як би склалась моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, моя зажурена мати. Я й досі чую на своєму чолі, біля свого серця спокій і тепло її позазільованих, потрісканих рук”.
   Незабутнє враження справляє і образ народного умільця діда Дем'яна. Чого він тільки не вмів робити! Найдорожчим для бідного чоловіка він вважав землю, подружню вірність і пісню.
   З трепетною любов'ю письменник змальовує правдивого і доброго, першого учителя і наставника дядька Себастіяна. Він не тільки розтлумачує малому Михайликові зміст незрозумілих книг, але й мріє з ним про майбутнє.
   З симпатією змальовує Стельмах стосунки з іншими рідними і близькими йому людьми – дядьком Миколою, Мар'яною, Любою… Крім безпосередності, щирості, допитливості, ліричного складу душі, в характері Михайлика формуються і громадянські риси – він любить працю, тягнеться до книжки, сам пробує писати. Поруч із дивосвітом дитинства Михайлик не байдужий до біди та нестатків. Мудрі поради рідних, ніжне материнське слово, дотепний жарт дядька Миколи – все це хлопчик береже у пам'яті, пізнаючи свій народ, його історію, його поетичне, образне мислення. Отож, ліричні повісті “Гуси-лебеді летять” та “Щедрий вечір” відкривають перед нами той світ, в якому формувався талант майбутнього письменника, звідки він черпав нев'янучу красу слова та безмежну любов до людини – творця і трудівника.
   Талант М.Стельмаха проявився у різноманітних літературних жанрах. Крім згаданих прозових та поетичних творів він написав також кілька п'єс: драму “На Івана Купала”(1966), трагедію “Зачарований вітряк”(1967), “Золота метелиця”, комедію “Кум королю”(1967), створив сценарій документального фільму “Живи, Україно!”, брав участь у створенні кінофільмів за своїми творами: “Правда і кривда”, “Дума про любов”, “Над Черемошем”, “Кров людська – не водиця”, “Дмитро Горицвіт”.
   Багато творів Михайла Панасовича вийшло в перекладах на інші мови – російську, білоруську, болгарську, польську, чеську, німецьку, румунську та інші.
   Письменник Михайло Стельмах активно займався і громадською діяльністю, виступав як палкий борець за мир, був делегатом Асамблеї ООН від України, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. У 1972 році йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а в 1978 році його обрано дійсним членом Академії наук Української РСР.

З дружиною Лесею Анатоліївною

   У Михайла Стельмаха була хороша і дружня родина – дружина Леся Анатоліївна та троє дітей. Син Ярослав теж став письменником, був перекладачем з різних мов, писав п'єси та прозові твори для дітей. Його оповідання та повісті “Якось у чужому лісі”, “Найкращий намет”, “Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки” є одними з найкращих зразків української літератури для дітей та підлітків. На жаль, у 2001 році Ярослав Стельмах загинув у автокатастрофі.
   В останні роки життя Михайло Панасович напружено працював, але хвороба підступала все ближче. 27 вересня 1983 року М.Стельмах помер, поховали його на Байковому кладовищі у Києві.
   Життя Михайла Стельмаха пройшло у творчій і натхненній праці. Великий українець і гуманіст, громадянин і митець, майстер художнього слова, він усього себе присвятив своєму народові, відкривши світові його духовне багатство, мужність, працелюбство, його лагідну і поетичну душу.

Твори М.П.Стельмаха:

● Стельмах М.П. Твори: в 7 т. / М.П.Стельмах ; передм. Є.Гуцала. – К. : Дніпро, 1982. – Т. 1-7.

Т. 1. Хліб і сіль : роман. – 656 с.
Т. 2. 592 с.
Т. 3. 672 с.
Т. 4. 712 с.
Т. 5. Дума про тебе : роман. – 383 с.
Т. 6. Чотири броди : роман. – 606 с.
Т. 7. Поезії. – 647 с.

● Стельмах М.П. Твори : в 6 т. / М.П.Стельмах ; вст. ст. Б.С.Буряк. – К. : Дніпро, 1972. – Т. 1-6.

Т. 1. Хліб і сіль : роман. – 664 с.
Т. 2. Кров людська – не водиця : роман ; Велика рідня : роман-хроніка. Ч. 1. – 594 с.
Т. 3. Велика рідня : роман-хроніка. Ч. 2-4. – 662 с.
Т. 4. Правда і кривда ; Гуси-лебеді летять ; Щедрий вечір. – 727 с.
Т. 5. Дума про тебе : роман. – 392 с.
Т. 6.  512 с.

● Стельмах М.П. Вибрані твори : у 2 т. Т. 1. Чотири броди : роман / М.П.Стельмах. – К. : Укр. письменник, 2003. – 594 с.
● Стельмах М.П. Вибрані твори : у 2 т. Т. 2. Гуси-лебеді летять; Щедрий вечір : повісті / М.П.Стельмах. – К. : Укр. письменник, 2003. – 266 с.
● Стельмах М.П. Вибрані твори / М.П.Стельмах. – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 736 с.
● Стельмах М.А. Большая родня : роман-хроника / М.А.Стельмах. – К. : Радянська школа, 1988. – 831 с.
● Стельмах М.П. Бурундукова сім'я / М.П.Стельмах. – К. : Дитвидав, 1963. – 10 с. : ілюстр.
●  Стельмах М.П. Гуси-лебеді летять… ; Щедрий вечір : повісті / М.П.Стельмах ; передм. В.Панченка. – К. : Веселка, 1993. – 319 с. : ілюстр.
● Стельмах М.А. Деткам шапки гриб купил : книжка-планшетка / М.А.Стельмах ; худож. Н.С.Балькин. – К. : Грайлык, 1991. – 10 с. : ил.
● Стельмах М.П. Дума про тебе : роман / М.П.Стельмах. – К. : Дніпро, 1984. – 390 с.
● Стельмах М.П. Журавель : вірші / мал. М.Приймаченко. – К.: Веселка, 1970. – 12 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Заєць спати захотів : вірші / М.П.Стельмах ; мал. М.Приймаченко. – К. : Веселка, 1989. – 15 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Казки : віршовані казки / М.П.Стельмах ; передм. В.Нестайка ; мал. В.Ширяєва. – К. : Веселка, 1982. – 124 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Колосок до колоска : вірші / М.П.Стельмах. – К. : Веселка, 1973. – 24 с.
● Стельмах М.П. Кров людська – не водиця : роман / М.П.Стельмах ; вст. ст. В.Г.Бєляєва ; худож. В.Є.Севадов. – К. : Дніпро, 1988. – 301 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Літо-літечко : вірші / М.П.Стельмах. – К. : Веселка, 1975. – 20 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Маленька Оленка : казка / М.П.Стельмах ; худож. Н.Кирилова. – К. : Веселка, 1983. – 19 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Над Черемошем : гуцульські мотиви / М.П.Стельмах. – Львів : Каменяр, 1981. – 191 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Непослушко Довгі Вушка і Дзвінок : казка / М.П.Стельмах ; худож. А.Базилевич. – К. : Веселка, 1980. – 87с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Ой весна-зоряночка : вірші і казки / М.П.Стельмах. – К. : Веселка, 1970. – 191 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Посадив ведмідь калину : вірші / М.П.Стельмах ; худож. В.Сутєєв. – К. : Школа, 2001. – 16 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Правда і кривда : роман / М.П.Стельмах. – М. : Сов. писатель, 1967. – 496 с.
● Стельмах М.П. У бобра добра багато : вірші / М.П.Стельмах; худож. В.Мельниченко. – К. : Веселка, 1987. – 92 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Хатка в березовому лісі : казка / М.П.Стельмах ; худож. А.Василенко. – К. : Веселка, 1984. – 27 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Хліб і сіль : роман / М.П.Стельмах. – К. : Дніпро, 1987. – 635 с.
●  Стельмах М.П. Цапків урожай : казка / М.П.Стельмах ; іл. В.Кавун. – К. : Веселка, 1967. – 12 с. : ілюстр.
● Стельмах М.П. Чорногуз приймає душ : вірші / М.П.Стельмах ; іл. М.Приймаченко. – К. : Веселка, 1971. – 23 с.: ілюстр.
● Стельмах М.П. Чотири броди : роман / М.П.Стельмах. – К. : Дніпро, 1995. – 592 с.
● Стельмах М.П. Щедрий вечір : повість / М.П.Стельмах. – К. : Рад. письменник, 1967. – 231 с.
● Стельмах М.П. Як журавель збирав щавель : вірші / М.П.Стельмах ; худож. В.Г.Мельниченко. – К. : Веселка, 2000. – 16 с.

Матеріали про життя і творчість М.П.Стельмаха:

● Буряк Б. Слово про художника і людину / Б.Буряк // Стельмах М.П. Твори : в 6 т. Т. 1 / М.П.Стельмах. – К., 1972. – С. 5-20.
● Гуцало Є. Герой творчості – народ / Є.Гуцало // Стельмах М.П. Твори : в 7 т. Т. 1 / М.П.Стельмах. – К., 1982. – С. 5-21.
● Михайло Стельмах (1912-1983) // Література України : дитяча енциклопедія. – К., 2006. – С. 272-273.
● Михайло Стельмах (1912-1983) // Рідне слово : хрестоматія : у 2 кн. Кн. 2. – К., 1999. – С. 234-236.
● Михайло Панасович Стельмах. 1912-1983 рр. // Новий довідник : українська мова та література. – К., 2005. – С. 801-803.
● Михайло Панасович Стельмах (1912-1983) // Українська література : хрестоматія. – Х., 2008. – С. 139.
● Моргаєнко П. Дума про долю народу / П.Моргаєнко // Стельмах М.П. Кров людська – не водиця / М.П.Стельмах. – К., 1978. – С. 250-254.
● Нестайко В. Казки Стельмаха / В.Нестайко // Стельмах М.П. Казки / М.П.Стельмах. – К., 1982. – С. 5-9.
● Про Михайла Стельмаха : спогади / упоряд. Л.А.Стельмах, Д.М.Стельмах. – К. : Рад. письменник, 1987. – 407 с. : ілюстр.
● Семенчук І.Р. Михайло Стельмах : нарис творчості / І.Р.Семенчук. – К. : Дніпро, 1982. – 226 с.
● Семенчук І.Р. Художня майстерність Михайла Стельмаха / І.Р.Семенчук. – К. : Рад. школа, 1968. – 171 с.
● Ткаченко Н.С. Вивчення творчості Михайла Стельмаха : посібник для вчителів / Н.С.Ткаченко. – К. : Рад. школа, 1981. – 224 с.
● Ткачук М. Михайло Стельмах / М.Ткачук // Стельмах М.П. Вибрані твори / М.П.Стельмах. – К., 2005. – С. 5-26.

*     *     *

● Зачарований людською красою : до 100-річчя від дня народження М.П.Стельмаха (1912-1983) // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2012. – № 2. – С. 66-75.
● Макаренко О.П. Михайло Стельмах у колі дитячого читання / О.П.Макаренко // Розкажіть онуку. – 2003. – № 22-23. – С. 90-93.
● Плачинда С. Його бароко – скарб національний : до 95-річчя від дня народження письменника / С.Плачинда // Вісник книжкової палати. – 2007. – № 6. – С. 38-40.

Методичні матеріали для вчителів,
бібліотекарів на допомогу вивченню
творчості Михайла Стельмаха:

● Алєксєєнко В. М.Стельмах. Повість “Гуси-лебеді летять”. Формування характеру Михайлика як особистості / В.Алексєєнко // Українська мова та література. – 2010. – № 41-42. – С. 12-14.
● Бабійчук Т. Добро і зло у романі “Правда і кривда” Михайла Стельмаха : заняття літерат. гуртка / Т.Бабійчук // Українська література в загальноосвітній школі. – 2010. – № 5. – С. 33-37.
● Бронзенко Т. “Життя – це вгору підняті крила”, або Як “Прожити вік біля крил” : розробка уроку за романом М.Стельмаха “Чотири броди” / Т.Бронзенко // Українська мова і література в школі. – 2007. – № 7-8. – С. 25-33.
● Буторина І.І. Єдність світу природи і світу дитячої душі : М.Стельмах “Гуси-лебеді летять” / І.І.Буторина // Все для вчителя. – 2010. – № 34-35. – С. 19.
● Головецька Н. Природа в поезії Михайла Стельмаха : урок-презентація / Н.Головецька, Т.Солошенко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – № 11. – С. 36-40.
● Кудіна Л.М. Михайло Стельмах “Гуси-лебеді летять” : уроки літератури у 7 кл. / Л.М.Кудіна // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 12. – С. 12-16.
● Мельник Н.М. Михайло Стельмах : урок позакласного читання у 7 кл. / Н.М.Мельник // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2006. – № 12. – С. 29-31.
● Мокряк О.І. Стельмах М. “Гуси-лебеді летять” : урок літератури у 7 кл. / О.І.Мокряк // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009. – № 3. – С. 12-14.
● Радзієвський В. Пізнаємо “нашого”Михайлика : урок-портретна галерея в 7 кл. за повістю М.Стельмаха “Гуси-лебеді летять” / В.Радзієвський // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – № 9. – С. 31-34.
● Сивак Л.М. Роман М.Стельмаха “Чотири броди” як лірико-романтична епопея народного життя: правда історична та правда художня / Л.М.Сивак // Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. – № 8. – С. 27-28.
● Система уроків за повістю Михайла Стельмаха “Гуси-лебеді летять”// Дивослово. – 2009. – № 6. – С. 17-21.
● Фурсова Л.О. Вивчення творчості Михайла Стельмаха : система уроків 7 кл. / Л.О.Фурсова // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – № 6. – С. 24-28.
● Фурсова Л.О. Тема дитинства у творчості Михайла Стельмаха : система уроків / Л.О.Фурсова // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2007. – № 12. – С. 28-33.
● Шульга Т.М. М.Стельмах “Гуси-лебеді летять” : уроки за повістю в 7 кл. / Т.М.Шульга // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – № 26. – С. 14-18.
● Яценко Т. Вивчення автобіографічної повісті М.Стельмаха “Гуси-лебеді летять” в контексті цінностей традиційного родинного виховання / Т.Яценко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – № 7. – С. 10-14.

Вебліографія:

Михайло Панасович Стельмах. Твори. Шкільні учнівські твори.
http://www.ukrlit.vn.ua/author/stelmah.html

Михайло Стельмах.
http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=51846

Михайло Стельмах. Вірші для дітей.
http://storinka-m.kiev.ua/section_18.php?u_id=474

Стельмах Михайло Панасович.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Стельмах_Михайло_Панасович

Життєвий і творчий шлях Михайла Стельмаха.
http://ukrainref.com.ua/index.php?go=Files&in=view&id=3809

Стельмах М. Твори.
http://www.ukrlib.com.ua/books/printzip.php?id=109&bookid=10