АНДРІЙЧУК Михайло Омелянович
Далекий 1927-й… На Житомирщині, в роботящій селянській родині народився хлопчик Михайлик. Батько Омелян Андрійчук бажав сину щастя та гарної долі. Та чи гадав він тоді, в ті важкі роки, що доля подарує його синові неабиякий талант – талант художника.
Зі щемом та сумом згадує сьогодні Михайло Омелянович Андрійчук, Заслужений художник України, своє дитинство, повоєнні роки. Чорним крилом перекреслила війна його юність, бо зазнав тяжкого лихоліття не як споглядач війни, а як її учасник…
Забрали здоров'я голодні повоєнні студентські роки. До сьогодні ятрить серце трагічна втрата батьків. Скільки-то пережито… Давно, ще в ті повоєнні, залишив рідне село Нехворощі, що на Житомирщині і подався до Одеси, а потім до Києва, щоб навчатись улюбленій справі. Закінчивши у 1962 році Київський Державний художній інститут, Михайло Омелянович потрапив до Хмельницького, де і понині живе і працює.
У 1964 році Андрійчука М.О. було прийнято у Спілку художників України, а в 1987 році за плідну працю йому було присвоєно звання Заслуженого художника України.
“Бути художником, – каже Михайло Омелянович, – це обрати такий стиль життя, коли не мислиш себе без праці, коли не можеш не творити”. За ланами літ розпросторював ся світ його тем, образів, композицій, пошуків у різних техніках і різними засобами творення. Акварель і олія, олівець і вугіль, літографія і офорт, монотипія і цинкографія, темпера і графіто – усім цим Михайло Омелянович послугується мистецьки, постійно перебуває у пошуку і віднайденні лише йому притаманних рис і особливостей.
Ще у 50-х преса писала про його живописне полотно “Чекають на молодих” як про твір зрілого майстра. Цим твором він першим із хмельницьких художників звітував перед глядачем у Києві в 1957 році на виставці, присвяченій Міжнародному фестивалю молоді. А сьогодні його роботи знаходяться в багатьох державних музеях України та зарубіжжя.
Вірний реалістичним традиціям, за своє творче життя Михайло Омелянович самобутньо підняв цілі плати тем з нашої історії, бо ж через долю нашого народу пролягли і революції, і війни, вона посмугована і темними, світлими кольорами. Це, зокрема, засвідчують твори “Батьки і діти”, “Воля незламна”, “Мати”, серія “Війна і мир”. Гарячі сторінки трагічно-героїчної історії подолян воскрешає глибокий рельєф по гіпсу “Героїка Поділля” (Хмельницька обласна бібліотека для дітей ім. Т.Г.Шевченка), на якому зображені юні подоляни, які увійшли у безсмертя.
Надзвичайно душевна і мудра людина, Михайло Омелянович переймається здебільшого світлоносними сюжетами, у яких промовляють краса і гармонія життя. Багато творів він об'єднує у серії, котрі складаються в образну систему, демонструють цілісне світосприймання митця.
З особливою закоханістю і теплотою, незмінною увагою художник розкриває в своїх творах образи людей праці, сільських трударів. До таких, зокрема, належать серії “трударі Поділля”, “Доярки”, “Сільські торжества”, “Мої земляки”, “Хлібороби”. З них постають невсипущі селяни у своїх повсякденних буднях і в такі нечасті години відпочинку. Сільські люди – сіль землі, хлібороби і годувальники, а надто старенькі бабусі, у яких в житті радощів було менше, ніж важкої праці і смутку, найкраще вдаються художнику (роботи “Поранений птах”, “Вродило! Ради не дам” та інші).
Переглядаючи композиції “Після роботи”, “Хмариться”, “Для міста”, переконуєшся, як художник уміє підносити людську працю до символу. Образи в його трактуванні набирають художньої значимості. Автору добре вдаються портрети. Тут не лише зафіксована схожість, але переданий характер образу. Це і ліричний, самозаглиблений портрет Лесі Українки (“Стояла я і слухала весну”), романтичний “Портрет дружини”, вдумливий портрет “Яків”, суворий “Портрет знайомого”.
А ще з його творів випромінює краса рідної природи і щемний жаль за поруйнованими пам'ятками історичного минулого (“Зима”, “Гілка груші”, “Дощ пройшов”, “Подвір'я”, “Околиця м. Хмельницького”, “Старі будівлі”) Вони ваблять зір і дарма, що обмежені рамками, думка глядача сягає внутрішнім зором за їхні межі і перед очима постають інші картини рідного краю.
З особливою любов'ю він робить ілюстрації до творів окремих поетів. Так, художньо-графічні листи до поезії Т.Г.Шевченка – це своєрідне прочитання Великого Кобзаря (“А ти, всевидящеє око…”, “Якби зустрілися ми знову”, “Катерина”, “Наречена” та інші).
В останні роки творчий доробок Михайла Омеляновича поповнився новими цікавими творами. Це і “Байда”, що схвильовано передає образ одного з фундаторів Запорізької Січі, легендарного Дмитра Вишневецького, це і серія робіт за мотивами українських народних пісень, і пристрасна оповідь-протест про людські падіння із серії про 108 людських вад, і спонукаюча до роздумів і покаяння “До храму йду я блудний син…”.
Хист художника Михайло Омелянович передав своєму сину Тарасу, який теж у 1999 році став членом Національної Спілки художників України. Тарас Андрійчук – шукаючий художник. Для його творчості характерне звертання до складних філософських тем. Вона багата на літературні, міфологічні образи. Реалізм писання поєднують із символічністю. Велика змістовна насиченість його картин. У цьому Тарас продовжує традиції свого батька.
Відомий художник, професор М.І.Селиванов так сказав про Михайла Омеляновича: “Михайло Андрійчук – це ціле явище в українській графіці. І це дійсно так, бо його мистецтво – чисте, гуманне, сповнене добра і надій. Один із найстаріших членів Хмельницької обласної організації Національної Спілки художників України, Заслужений художник України – він і сьогодні молодий душею і невтомний у своїх творчих пошуках”. М.О.Андрійчук – лауреат обласної премії ім. Т.Г.Шевченка (1992 р.) та обласної премії ім. В.Розвадовського (1997 р.).
Андрійчук М.О. помер 1 листопада 2020 р.
.jpg)
(1).jpg)
На початок
Версія для друку
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
